Авендоралдер, згідно з лекціями Верін, був відгалуженням самого Дерева Життя, який принесли до Кайрену п’ятсот років тому як безпрецедентну пропозицію миру від аїльців. Вона враховувала також їхнє право вільно перетинати Пустелю, — право, що раніше належало лише крамарям, менестрелям і туатга’анам. Майже все багатство кайренців було отримане з торгівлі слоновою кісткою, парфумами, спеціями, а найбільше — шовком, із землями, розташованими за Пустелею. Навіть Верін не мала жодного уявлення, як деревце Авендесора опинилося в аїльців. По-перше, всі давні книги писали про те, що воно не має насіння; по-друге, ніхто не знав, де росте Дерево Життя, окрім кількох історій, що були абсолютно точно хибними; а також було достеменно відомо, що Дерево Життя не мало нічого спільного з аїльцями. Також було незрозуміло, чому аїльці називають кайренців володільниками, або чому вони наполягли, щоб на їхніх торгових фургонах розвівалося знамено з трилисником Авендесора.
Еґвейн неохоче подумала, що може зрозуміти, чому вони почали війну— навіть якщо вони не вважають це війною — після того, як король Ламан зрубав їхній подарунок, аби лише зробити трон не таким, як у всіх. Лама-нів гріх, — так вони це називали. Верін казала, що з війною завершилася не лише кайренська торгівля через Пустелю, але й що ті кайренці, котрі насмілювалися увійти до неї, тепер зникали. Верін стверджувала, що їх «продавали як тварин» у землі по той бік Пустелі, — хоча навіть вона не могла зрозуміти, як можна продати чоловіка чи жінку.
— Еґвейн, — сказала Елейн, — ти знаєш, хто такий Той, що приходить зі світанком, чи не так?
Втупившись у спину Найнів, що йшла попереду, Еґвейн похитала головою. — Вона хоче нам влаштувати перегони до Джурина? — а тоді майже зупинилася.
— Ти ж не хочеш сказати?..
Елейн кивнула.
— Гадаю, так. Я багато чого не знаю з Пророцтва про Дракона, але чула кілька рядків. Один я добре пам’ятаю. «На схилах Драконової гори повинен він народитися, народитися від діви, що не повінчана ні з ким». Еґвейн, Ранд справді схожий на аїльця. Гаразд, він також схожий на ті портрети Тиґрейн, що я бачила, — але вона зникла ще до його народження, та й не могла вона бути його матір’ю. Гадаю, Рандовою матір’ю була Діва Списа.
Еґвейн спохмурніла від навали думок, — про все, що вона знала про Ран-дове народження. Його виховував Тем аль’Тор після того, як Карі аль’Тор померла. Але якщо сказане Морейн — правда, то вони не могли бути його батьками. Інколи здавалося, що Найнів знає таємницю народження Ринда. Але присягаюся, що не зможу її вибити з неї й палкою!
Вони наздогнали Найнів. Еґвейн поринула в задуму, Найнів дивилася прямо, виглядаючи Джурин і той човен, а Елейн похмуро дивилася на них обох — так, наче вони були двома дітьми, що бурмосилися одна на одну через те, кому має належати найбільший шматок пирога.
Після тривалої мовчанки Елейн сказала:
— Ти чудово усе вирішила, Найнів. Зцілення і все інше також. Упевнена, що вони ні на мить не засумнівалися, що ти — Айз Седай. Та й щодо нас не мали підозри завдяки тобі.
— Ти справді добре виконала роботу, — сказала Еґвейн через хвилину. — Це вперше за весь час я побачила, що відбувається під час Зцілення. Після цього створення блискавки здається ліпленням паляниці.
Несподівана усмішка з’явилася на обличчі Найнів.
— Дякую, — пробурмотіла вона і дотягнулася до Еґвейн, щоб легенько смикнути її за волосся, як вона це робила, коли та була малою дівчинкою.
Я вже не мале дівчисько. Все це сталося дуже швидко, тож вони знову мовчки продовжили свій шлях. Елейн гучно зітхнула.
Вони пройшли вже з милю, чи й трохи більше, — досить швидко, незважаючи на те, що їм довелося обходити вигини ріки, де берег ховався в хащах. Найнів наполягла на тім, щоб триматися подалі від дерев. Еґвейн вважала, що по-дурному думати, що ще якісь аїльці ховатимуться в гайках, — проте те, що вони обходили, не додавало значної відстані, оскільки зарості не були дуже розлогими.
Утім, Елейн спостерігала за деревами — і вона була першою, хто раптом закричав «Обережно!».
Еґвейн озирнулась: чоловіки виходили з-за дерев, обертаючи над головою пращі. Вона досягла саїдар, але щось вдарило її в голову, і темрява огорнула все навколо.
Еґвейн відчула, як гойдалася на чомусь, що рухалося під нею. Її голова була суцільним болем. Вона спробувала піднести руку до скроні, але щось врізалося в її зап’ястя, і її руки не рухалися.
— ...краще, аніж лежати там весь день, до самої темряви, — мовив грубий чоловічий голос. — Хтозна, чи буде поблизу інший корабель. А човнам я не довіряю. Вони протікають.