Дюжина чоловіків стояли чи сиділи по всій кімнаті, але погляди їх усіх були звернені до кремезного русявого чоловіка, що міг би бути навіть вродливим, — якби його обличчя було чистішим. Він стояв і дивився на стіл із позолоченими різьбленими ніжками. Одну руку він тримав на руків’ї меча, а пальцем іншої крутив на столі щось, чого вона не могла розгледіти.
Вхідні двері прочинилися, показавши, що надворі ніч, — і в кімнату увійшов довготелесий чоловік без лівого вуха.
— Він ще не прийшов, — сказав він грубо. У нього також бракувало двох пальців на лівій руці. — Не люблю мати справу з цими типами.
Кремезний русявий чоловік не звернув на нього уваги, продовжуючи крутити те, що лежало на столі.
— Три Айз Седай, — пробурмотів він і засміявся. — Хороша ціна на Айз Седай, якщо кишка не коротка зв’язатися з правильним покупцем. Спробуєте йому продати кота в мішку, — ризикнете отримати шлунок, вирваний через рот. Не так безпечно, як перерізати горлянку капітану на торговому кораблі, — еге ж, Коку? І не так просто, правда ж?
Інші чоловіки нервово засмикались, а той, до кого звертались, — жилавий чоловік зі швидкими очима, — тривожно нахилився вперед.
— Вони Айз Седай, Аддене. — Вона впізнала цей голос; це був той чоловік, що лаявся. — Мусять ними бути, Аддене. Персні підтверджують це, кажу тобі! — Адден узяв щось зі столу, — маленький перстень, що виблискував золотом у світлі лампи.
Еґвейн зойкнула й порухала пальцями. Вони забрали мій перстень!
— Не подобається мені це, — пробурмотів довготелесий чоловік без вуха. — Айз Седай. Кожна з них може вбити нас усіх. Покинь мене Талан!
Ти витесаний зі скелі дурень, Коку, — і варто було б перерізати тобі горлянку. А якщо котрась прокинеться до того, як він прийде?
— Вони не прокинуться ще протягом кількох годин. — Це сказав товстий чоловік з хрипким голосом і щербатим оскалом. — Моя бабця навчила мене готувати те, чим ми їх напували. Вони спатимуть до світанку, — а він прийде раніше.
Еґвейн знову відчула присмак кислого вина й гіркоту в роті. Що б це не було, — твоя бабця набрехала тобі. Вона мала б задушити тебе ще в колисці/ Перш ніж цей «він» прийде, — той, хто повинен купити Айз Седай, мов клятий шончанець! — Найнів та Елейн вже мають бути на ногах. Вона поповзла до Найнів.
Наскільки Еґвейн могла зрозуміти, Найнів спала, тож вона спершу легенько потрусила її. Як не дивно, очі Найнів розплющилися.
— Що?..
Еґвейн рукою затисла Найнів рот, щоб та не говорила.
— Нас взяли в полон, — прошепотіла вона. — За стіною — дюжина чоловіків, і ще більше — надворі. Дуже-дуже багато. Вони дали нам щось випити, щоб ми спали, — але, схоже, воно не працює. Тепер ти згадала?
Найнів відкинула руку Еґвейн убік.
— Так, — відповіла вона тихо й злісно. Дівчина скривилася, а тоді раптово тихо пирснула. — Корінь спидобре. Ці дурні дали нам корінь спидобре з вином. За смаком вино вже перетворилося на оцет. Швидко, — пам’ятаєш щось із того, чому я тебе вчила? Як діє корінь спидобре?
— Він тамує головний біль, щоб заснути, — так само тихо сказала Еґвейн. І майже так само похмуро, поки не усвідомила те, що сказала. — Він навіює дрімоту, але не більше.
Товстий чоловік погано слухав свою бабцю. Все, що він зробив, — це втамував біль від удару по голові.
— Саме так, — мовила Найнів. — І, коли ми розбудимо Елейн, то віддячимо їм як слід.
Вона підвелася тільки для того, щоб припасти до золотоволосої дівчини.
— Гадаю, я бачила більше сотні чоловіків на вулиці, коли вони везли нас сюди, — прошепотіла Еґвейн у спину Найнів. — Упевнена, ти не заперечуватимеш, якщо я використаю Силу як зброю цього разу. І хтось має прийти, щоб купити нас. Я зроблю з ним щось таке, що він буде ходити під Світлом до своєї смерті!
Найнів досі нависала над Елейн, але жодна з них не рухалася.
— Що таке?
— У неї важке поранення, Еґвейн. Здається, її череп пробитий, і вона ледь дихає. Еґвейн, вона помирає — так само, як помирала Дайлін.
— Ти можеш щось удіяти? — Еґвейн намагалася пригадати всі потоки, що сплела Найнів, аби зцілити аїльку, але могла відтворити хіба кожну третю ниточку. — Ти мусиш!
— Вони взяли мої трави! — люто пробурмотіла Найнів; її голос тремтів. — Я не можу! Без трав не можу! — Еґвейн була вражена тим, що Найнів от-от заплаче. — Щоб вони згоріли, я не можу зробити це без... — Раптом вона схопила Елейн за плечі так, наче збиралася підняти дівчину без свідомості й потрусити її. — Горіти тобі, дівчино, — скреготіла вона, — я тягла тебе весь цей шлях не для того, щоб ти померла! Треба було лишити тебе чистити горщики! Треба було зв’язати тебе в мішку, щоб Мет відніс тебе до матері! Я не дозволю тобі вмерти в мене на руках! Чуєш? Не дозволю!