Раптом навколо неї засяяла саїдар, а очі й рот Елейн водночас широко розкрилися.
Еґвейн приклала руки до рота Елейн якраз вчасно, щоб приглушити звук, — але, коли вона доторкнулася до неї, вихори зцілення Найнів спіймали її, як соломинку на краю круговерті. Мороз пронизав її до кісток, натрапивши на внутрішній жар, що нісся назовні, наче хотів висушити її м’язи; світ розчинився у відчутті стрімкості, падіння, польоту й обертання.
Коли все врешті закінчилося, Еґвейн важко дихала й дивилася на Елейн, що витріщилася на неї, а її рука досі стискала подрузі рот. Залишки головного болю минули. Навіть відгомону того, що зробила Найнів, було достатньо, щоб зцілити і її. Бурмотіння в іншій кімнаті не стало голоснішим; якби Елейн видала якийсь звук, чи сама вона, — Адден та інші вже б почули.
Найнів стояла навкарачки; вона тремтіла, схиливши голову.
— Світло! — пробурмотіла вона. — Так робити це... немов віддирати... власну шкіру. О Світло! — Вона уважно глянула на Елейн. — Як ти почуваєшся, дівчинко? — Еґвейн прибрала руки.
— Я втомлена, — пробурмотіла Елейн. — І голодна. Де ми? Там були якісь чоловіки з пращами...
Еґвейн швидко розповіла їй, що сталося. Задовго до того, як вона закінчила, обличчя Елейн аж потемніло.
_А тепер, — додала Найнів мовби залізним голосом, — а тепер ми покажемо цим мерзотникам, що означає зв язатися з нами. Саїдар знову огорнула її.
Елейн заледве стояла на ногах, — але сяйво оточило і її. Еґвейн радісно сягнула Істинного Джерела.
Коли вони знову подивилися крізь щілини, щоб точно побачити, з ким матимуть справу, у кімнаті вже стояли три мерддраали.
Мертвотно-чорне вбрання висіло на них по-чудернацьки непорушно; вони стояли біля столу, — і всі чоловіки, окрім Аддена, відійшли якомога далі, притиснувшись спинами до стін й утупивши очі у брудну долівку. З іншого боку столу стояв Адден і прямо дивився в обличчя без очей, в той час як піт проорював борозни на його брудному лиці.
Оманливий узяв зі столу перстень. Еґвейн тепер побачила, що це золоте кільце було більшим від перснів з Великим Змієм.
Притиснувши обличчя до щілини між колодами, Найнів охнула й помацала горловину своєї сукні.
— Три Айз Седай, — прошипів напівлюдок. Його радість звучала, мов мертва річ, що розсипається на порох, — і одна з них мала це. — Кільце глухо стукнуло, коли мерддраал кинув його на стіл.
— Це саме ті, яких я шукаю, — проскреготів інший. — Тебе щедро нагородять, людино.
— Ми маємо напасти зненацька, — тихо сказала Найнів. — Що за замок на цих дверях?
Еґвейн змогла побачити замок ззовні дверей: залізна річ на важкому ланцюзі, що могла би стримати розлюченого бика.
— Приготуйтеся, — сказала вона.
Вона звузила потік Землі до маленької ниточки, тоншої за волосину, сподіваючись, що напівлюдок не відчує до такої міри незначного направляння, — і вплела його в найдрібніші частинки залізного ланцюга.
Один з мерддраалів підвів голову. Інший нахилився через стіл до Аддена.
— Мені щось свербить, людино. Ти впевнений, що вони сплять?
Адден важко зглитнув і кивнув головою. Третій мерддраал подивився на двері кімнати, де пригнулися Еґвейн та інші.
Ланцюг впав на землю; мерддраал, що дивився на нього, загарчав, а вхідні двері в цей час розчахнулися, й смерть у чорному серпанку вдерлася з ночі.
Кімната вибухнула вигуками й криками, коли чоловіки схопилися за мечі, щоб боротися з аїльськими списами. Мерддраали також витягли клинки, чорніші від свого вбрання, і боролися за життя. Еґвейн якось бачила, як шість котів билися один з одним; те, що відбувалося тут, було запеклішим стократ. І вже за лічені секунди запанувала тиша. Чи — майже тиша.
Усі люди без чорних серпанків лежали мертві зі списами у грудях; один з таких списів пришпилив Аддена до стіни. Двоє аїльців теж нерухомо лежали серед розтрощених меблів і трупів. У центрі кімнати спина до спини стояли три мерддраали з чорними мечами в руках. Один тримався за бік, наче поранений, хоча ніщо на це не вказувало. Інший мав довгу рану на блідому обличчі; але вона не кровила. Довкола них по колу рухалися, зігнувшись, п’ять аїльців, обличчя яких закривали серпанки. Знадвору лунали крики й стукіт металу, — а це означало, що решта аїльців все ще б’ються посеред ночі; однак у кімнаті було тихо.