Цей достойний чоловік підморгнув Найнів і почухав своє вухо, коли вона спитала його, чи швидке його судно.
— Швидке? Я наповнив його чудовою деревиною з Шайнару і килимами з Кандору. Нема чого поспішати з таким вантажем. Ціни лише зростають.
Так, гадаю, є судна, швидші від мого, — але вони тут не зупиняються. Я б і сам тут не зупинився, якби не знайшов черв’яків у м’ясі. Невдалою була думка купувати м’ясо в Кайрені. «Блакитний журавель»? Ага, бачив цього ранку, що Еллісор зачепився за щось угорі ріки. Думаю, він нескоро звільниться. Ось вам і швидкі судна.
Найнів заплатила за проїзд, і вдвічі більше — за коней з таким виразом на обличчі, що ні Еґвейн, ні Елейн не звертались до неї ще довго після того, як «Змієшийка» загойдалася, відпливаючи від Джурина.
РОЗДІЛ 40
НІЧНИЙ ГЕРОЙ
Мет, спершись на бильця, спостерігав, як наближалось оточене стінами місто Аринґілл, поки веслярі рухали «Сіру чайку» у напрямку довгих доків, збудованих із обсмолених колод. Захищені кам’яними підпірними стінами, що врізалися в ріку, доки були переповнені людьми, більшість з яких виходили з різноманітних кораблів, прив’язаних уздовж доків. Хтось тягнув візки, хтось штовхав сани чи фургон з високими колесами, завалений меблями й скринями, — але більшість несла клунки на спинах. Але не всі вони метушилися. Багато хто з чоловіків і жінок невпевнено збилися у купки, а діти, плачучи, чіплялися за їхні ноги. Солдати в червоних мундирах і блискучих кірасах намагалися змусити їх рушити до міста, — але, здавалося, вони були надто перелякані, щоб рухатися.
Мет розвернувся й прикрив рукою очі, щоб подивитися на річку, яку вони залишали. Тут Еринін була більш завантажена, ніж на півдні Тар Балона. Майже дюжина кораблів пропливала в полі його зору, — починаючи з довгих гостроносих човників, що розтинали річку, пливучи вгору проти течії завдяки двом трикутним вітрилам, — до широких, тупоносих суден із квадратними вітрилами, котрі все ще майоріли на півночі вдалині.
Приблизно половина човнів не мала нічого спільного з річковою торгівлею. Дві широкі баржі з порожніми палубами тяжко перетинали річку, прямуючи до меншого міста на іншому березі, тоді як три інші поверталися назад, до Аринґіллу; їхні палуби були напхані людьми, наче бочки — рибою. Призахідне сонце, що вже торкалося горизонту, відтіняло знамено, котре тріпотіло над іншим містом. На тому березі був Кайрен, — але юнаку не потрібно було бачити прапор для того, щоб дізнатися, що там зображений Білий лев Андору. Про це було досить сказано в тих кількох андорських селищах, де ненадовго зупинялася «Сіра чайка».
Він похитав головою. Політика його не цікавила. Допоки вони знову не спробують переконати мене в тім, що я — андорець, лише через якісь карти. Згоріти мені, — вони, мабуть, ще спробують змусити мене битися в їхній клятій армії, якщо справи з Кайреном затягнуться. Підкорятися наказам. Світло! Здригнувшись, він повернувся назад, до Аринґілла. Босоногі чоловіки на «Сірій чайці» готували мотузки, щоб кинути їх іншим на доці.
Капітан Малліа стежив за ним з-за румпеля. Хлопець жодного разу не поступився його спробам здобути прихильність, щось дізнатися про їхню важливу місію. Мет врешті показав йому скріплений печаткою лист і сказав, що має доправити його від дочки-спадкоємиці до королеви. Особисте повідомлення від доньки до матері — не більше. Малліа, схоже, почув лише слова «королева Морґейз».
Мет всміхнувся до себе. У глибокій кишені куртки лежали два гаманці, що ще потовщали відтоді, як він сів на це судно; він знайшов достатньо вільних монет, щоб наповнити їх. Його талан був не таким хорошим, як спочатку, у ту дивну ніч, коли гра в кості й все навколо здавалися божевіллям, — однак він був достатньо добрим. Після третьої ночі Малліа здався у своїх спробах виявити дружність, граючи в кості, але його скриня для грошей на той час уже полегшала. А після Аринґілла стане ще легшою. Малліа потрібно поповнити запаси їжі — Мет поглянув на людей, що юрмилися на доці, — якщо він це зможе зробити тут хоч за якісь гроші.
Усмішка Мета згасла, коли його думки повернулися до листа. Невеличкий порух ножа з гарячим лезом, — і золота печатка з лілією піддалася. Там не було нічого: Елейн старанно вчилася, здобувала успіхи і прагнула вчитися й далі. Вона була покірною донькою, Престол Амерлін покарала її за втечу й сказала більше ніколи про це не говорити, тож її мати має зрозуміти, що вона не може сказати більше. Вона писала, що її підвищили до посвяченої, і все це відбулося так скоро, тож тепер їй довірили більше обов’язків, і вона має покинути Тар Валон на незначний час у справі самої Амерлін. Її мати може не хвилюватися.