Вітер доносив різкий запах солі, й це не послаблювало спеки. Сонце зупинилося на середині шляху до горизонту, але здавалося, що надворі полудень. Повітря було вологим; він міг думати про нього тільки так. Вологе. Його ніс вловив запах свіжої риби з човнів, залежалої риби й болота, а ще — кислий сморід з великої дубильні, що стояла на голому острівці, порослому болотяною травою.
Капітан Адарра щось тихо пробурмотів за його спиною; румпель скрипнув, і «Сніжний гусак» трохи змінив курс. Босоногі чоловіки на веслах рухалися так, наче хотіли б робити це безгучно. Перрин мигцем зиркнув на них.
Тоді він подивився на дубильню, де чоловіки шкребли розтягнуті на рамах шкури; інші ж діставали шкури довгими палицями з великих переповнених чанів. Іноді вони складали їх на візки, котрі по тому везли до довгих, низьких будівель на краю подвір’я; інколи шкури відвозили назад до чанів, додаючи в них рідину з великих кам’яних посудин. Вони, мабуть, виготовляли більше шкіри за день, аніж в Емондовому Лузі — за місяці. І йому було видно ще одну дубильню на іншому острові, розташованому позаду цього.
Не те щоб йому справді було цікаво спостерігати за кораблями чи човнами рибалок, чи дубильнями, чи навіть за птахами — хоча він таки замислився над тим, що ті блідо-червоні могли вполювати своїми пласкими дзьобами, і над тим, що деякі з них мали цілком їстівний вигляд — утім, це було краще від того, що відбувалося позаду нього на палубі «Сніжного гусака». Сокира на його ремені не могла захистити його від цього. Навіть кам’яна стіна не допомогла б, подумав він.
Морейн була ні задоволена, ні засмучена, виявивши, що Зарін — Я не називатиму її Фейлі, як би вона сама себе не нарекла! Вона не сокіл! — знала, що вона Айз Седай, — однак, можливо, була трохи роздратована, що він їй про це не сказав. Трохи роздратована. Вона назвала мене дурнем, оце й усе. Морейн, здавалося, взагалі не цікавило, що Зарін — мисливиця за Рогом. Проте коли вона дізналася, що дівчина думає, що вони приведуть її до Рогу Валіра, коли вона дізналася, що він знав про це і не сказав їй — Зарін була надто балакучою щодо цих питань, на його думку, — ось тоді холодний погляд її темних очей набув такого виразу, що він відчув, наче його засунули в бочку зі снігом в морозну зиму. Айз Седай нічого не сказала, але вона зиркала на нього надто часто і надто суворо для того, щоб він міг почуватися комфортно.
Він озирнувся через плече — й одразу ж повернувся до вивчення узбережжя. Зарін сиділа, схрестивши ноги, на палубі, поруч з кіньми, що стояли в загорожі поміж щоглами. Її клунок і темний плащ лежали поруч; розділена спідниця була акуратно розстелена, і дівчина вдавала, що вивчає дахи й вежі нового міста. Морейн також вивчала Ілліан, дивлячись поверх веслярів, — але й зараз, як і раніше, вона іноді суворо дивилася на дівчину з-під глибокого каптура свого добротного сірого вовняного плаща. Як їй не жарко в ньому? Його каптан був розстібнутий, а сорочка — розв’язана біля шиї.
Зарін відповідала на кожен погляд Айз Седай усмішкою, — але щоразу, коли Морейн відверталася, вона глитала й витирала чоло.
Перрин радше захоплювався нею за вміння усміхатися, коли на неї дивиться Морейн. Це було понад усі його сили. Він ніколи не бачив, щоб Айз Седай направду втратила контроль над собою, — але він бажав би, щоб вона краще вже кричала на нього, сердилася, — будь-що, тільки б не дивилася так. Світло, а може, й не будь-що! Можливо, її погляд ще можна витерпіти.
Лан сидів трохи далі на носі, ніж Морейн; його плащ, що змінював колір, все ще лежав у саквах в його ногах. Зовні здавалося, ніби він уважно перевіряв клинок свого меча, — але він докладав замало зусиль, аби приховати, як його розважає те, що відбувається. Іноді його губи вигиналися в легку усмішку. Але Перрин не був у цьому впевнений; йому здавалося, що то лише тінь. Через тінь може здатися, що й кувалда всміхається. Кожна жінка, очевидно, вважала, що вона і є об’єктом веселощів, але Охоронець наче й не турбувався через похмурі погляди й стиснуті вуста, що їх адресували йому дівчина та Айз Седай.