— Я не знав, що ми вже прибули, — мовив він, не вдихаючи. — Я перечитував свої... — Він раптово замовк, коли поглянув на Морейн. Вона, здавалося, цілком віддалася спостереженню за тим, як Лан сідлає Альдіб, однак вуха оґіра смикалися, мов у кота.
Його нотатки, подумав Перрин. Одного дня потрібно буде дізнатись, що він про все це написав. Щось залоскотало йому шию, і він скочив на ноги, перш аніж відчув свіжий трав’яний аромат, що пробився крізь запахи спецій, смоли та повз сморід доків.
Зарін злегка поворушила пальчиками, усміхаючись до них.
— Якщо я можу досягти такого ефекту, лише рухаючи пальцями, фермере, — уявляю, як високо ти підскочиш, коли?..
Він вже трохи втомився від уважного погляду цих темних, розкосих очей. Можливо, вона й гарненька, — але дивиться на мене таким поглядом, яким я дивлюсь на якусь невідому мені річ, намагаючись розгадати, як вона зроблена і для чого.
— Зарін. — Голос Морейн був холодним, але спокійним.
— Мене звуть Фейлі, — рішуче сказала Зарін, і на мить вона зі своїм виразним носом стала подібна на сокола.
— Зарін, — твердо сказала Морейн, — нам час розійтися. Тобі краще полювати деінде. І безпечніше.
— Я так не думаю, — відповіла Зарін так само твердо. — Мисливець повинен іти по сліду, який знайшов, — і жоден з мисливців не проігнорував би ваш слід. І я Фейлі. — Вона трохи зіпсувала промову, глитнувши, але не моргнула, коли зустрілася з Морейн поглядом.
_Ти впевнена? — тихо сказала Морейн. — Ти впевнена, що не зміниш своєї думки... Соколе?
_Не зміню. Ви разом зі своїм кам’янолицим Охоронцем не зможете мене зупинити. — Зарін завагалася, а тоді повільно додала, немовби вирішила бути повністю щирою. — Принаймні все, що ви зробите, не зможе мене зупинити. Я трохи знаю про Айз Седай; знаю, з різних історій, що є речі, яких ви не робитимете. І я не думаю, що кам’янолиций буде діяти так, як повинен, щоб я здалася.
— Ти достатньо впевнена, щоб так ризикувати? — Лан говорив тихо, і його обличчя не змінилося, але Зарін глитнула знову.
— Нема потреби їй погрожувати, Лане, — сказав Перрин. Він був здивований, усвідомивши, що дивиться в очі Охоронцю.
Погляд Морейн вгамував і його, і Охоронця.
— Ти переконана, що Айз Седай так не вчинить, правда? — мовила вона ще м’якше, ніж до цього. Але посмішка її була неприємною. — Якщо хочеш піти з нами, ось що ти маєш робити.
Повіки Лана смикнулись від здивування; дві жінки дивилися одна на одну, як сокіл на мишу, тільки тепер соколом була не Зарін.
— Ти присягнешся клятвою мисливця виконувати те, що я скажу, слухатися мене й не покидати нас. Якщо ти знатимеш більше, ніж повинна, про те, що ми робимо, — я не дозволю тобі потрапити в непідхожі руки. Запам’ятай цю істину, дівчино. Ти присягнеш чинити, як одна з нас, і не ставити під загрозу нашу мету. Ти не ставитимеш питань, куди ми йдемо чи чому; вдовольнятимешся тим, що я тобі говоритиму. Ти присягнеш, — або залишишся тут, в Ілліані. І ти не покинеш це болото, поки я не повернуся, щоб дозволити це тобі, — навіть якщо це триватиме решту твого життя. У цьому присягаюся я.
Зарін стурбовано повернула голову, спостерігаючи за Морейн краєм ока.
— Я можу приєднатися до вас, якщо присягну?—Айз Седай кивнула. — Я буду однією з вас, як Лоял або кам’янолиций. Але не зможу ставити запитання. А їм дозволено ставити запитання? — Морейн почала втрачати терпіння. Зарін стала прямо й високо підняла голову. — Тоді добре. Я присягаюся клятвою мисливця. Якщо я зламаю одну, то зламаю і другу. Присягаюся!
— Домовилися, — сказала Морейн, доторкнувшись чола дівчини; Зарін здригнулася. — Оскільки ти привів її до нас, Перрине, — ти й відповідаєш за неї.
— Я?! — вискнув юнак.
— Ніхто за мене не відповідає, лише я! — майже крикнула Зарін.
Айз Седай безтурботно продовжила, наче вони нічого й не казали.
— Схоже, ти знайшов сокола Мін, та’верене. Я намагалася відмовити її, але, схоже, вона сидітиме на твоєму плечі, що б я не зробила. Здається, Візерунок плете майбутнє для вас. Однак пам’ятай. Якщо потрібно буде, я відріжу цю нитку у Візерунку. І якщо дівчина загрожуватиме тому, що має відбутися, — ти розділиш її долю.
— Я не просив її йти з нами! — протестував Перрин. Морейн мовчки сіла на Альдіб і розправила свій плащ на сідлі білої кобили. — Я не просив її!
Лоял знизав плечима й щось мовив самими лиш іубами. Без сумніву, він говорив про те, як небезпечно сердити Айз Седай.
— Ти та’верен! — не ймучи віри, запитала Зарін. Її погляд пройшовся по грубому сільському одягу й зупинився на його жовтих очах. — Що ж, можливо. Ким би ти не був, вона погрожує тобі так само, як мені. Хто така Мін? Що вона мала на увазі, коли казала, що я сиджу на твоєму плечі? — Вона напружилась. — Якщо ти намагатимешся оберігати мене, я тобі вуха відріжу. Зрозумів?