У Перрина відвисла щелепа від думки, що ця огрядна жінка стрибала на столі й співала цю пісню — її уривок пробився крізь думки: «На мені не буде одягу зовсім. Зовсім», — поки Зарін не вдарила його кулаком під ребра. Він буркнув.
Ньєда подивилася на нього.
— Я приготую тобі трохи меду й сірки, хлопче, — для твого горла. Тобі не захочеться застудитися, поки не потепліє, з такою гарною дівчиною на руках.
Морейн поглядом вказала йому, що він заважає.
— Дивно, що вам доводиться терпіти бійки, — мовила Айз Седай. — Я чудово пам’ятаю, як саме ваш племінник зупиняв їх. Щось трапилося, що люди стали такі нетерпимі?
Ньєда замислилась.
— Можливо. Дуже важко сказати. Молоді лорди завжди тиняються доками, шукають тут розпусти й пиячать, — адже цього вони не можуть знайти там, де повітря свіжіше. Можливо, тепер, після суворої зими, вони приходять частіше. Можливо. Та й інші більше скаляться одне на одного. Це була важка зима. Через це чоловіки стали зліші, — як і жінки. Це все дощі та холод. Що ж, я прокидалася — і протягом двох ранків навіть вода в умивальнику замерзала. Не так погано, як минулої зими, звісно, але така зима, як була ця, трапляється раз на тисячу років. Я вже майже повірила в ті розповіді мандрівників, які говорять, нібито замерзла вода падає з небес.
Вона хихикнула, показуючи, як мало в це вірить. Дивний звук від такої огрядної жінки.
Перрин похитав головою. Вона не вірить у сніг ? Хоча якщо вона думає, що ця погода — холодна, то це цілком імовірно.
Морейн, замислившись, схилила голову; її каптур затіняв обличчя.
Дівчина на столі почала нову строфу, і Перрин слухав її всупереч власній волі. Він ніколи не чув, щоб жінка робила щось хоч віддалено схоже на те, про що співала дівчина, але це було цікаво. Він помітив, що Зарін дивиться на те, як він слухає, і намагався вдати, що насправді не робить цього.
— Що останнім часом ставалося незвичного в Ілліані? — врешті спитала Морейн.
— Гадаю, ви можете назвати піднесення лорда Бранда до Ради дев’яти незвичним, — сказала Ньєда. — Покинь мене Талан, — але я жодного разу не чула цього імені до зими. Але він прийшов до міста — чутки кажуть, що звідкись з кордонів М’юранді — і вже за тиждень його піднесли. Кажуть, він хороший чоловік, і найсильніший з дев’яти. Подейкують, вони всі слухаються його, хоч він і новенький, і малознаний — але інколи я бачу про нього дивні сни.
Морейн розтулила рота — Перрин був упевнений, щоб спитати, чи йдеться про останні кілька ночей, — але завагалася, а натомість спитала:
— Які дивні сни, Ньєдо?
— О, дурниці, майстрине Марі. Лише дурниці. Ви справді хочете почути? Сни про лорда Бранда в різних дивних місцях, і на мостах, що висять у повітрі. Усі ці сни туманні, але вони приходять майже кожної ночі. Ви коли-небудь чули про таке? Дурниці, покинь мене Талан! І все ж дивно. Білі каже, що бачить такі ж сни. Гадаю, він просто чув про мої сни й перейнявся ними. Інколи мені здається, що він не дуже тямущий.
— Можливо, ти до нього несправедлива, — зітхнула Морейн.
Перрин вдивлявся в її темний каптур. Вона була ошелешена навіть більше, ніж тоді, коли думала, що новий Лжедракон з’явився в Ґелдані. Він не відчував страху, але... Морейн була налякана. Це було значно страптніпте, ніж коли вона злилася. Він міг уявити її злою; але уявити її наляканою було дуже складно.
— Що це я тут язиком ляпаю, — сказала Ньєда, погладивпти гульку на потилиці. — Наче мої сни мають якесь значення. — Вона знову захихотіла. Швидко, не так дурнувато, як щодо віри в сніг. — Ви втомилися, майстрине Марі. Я проведу вас до кімнати. А тоді погодую чудовою стравою зі свіжо-виловленого червоного смугастика.
Червоного смугастика1? Мабуть, це риба, подумав Перрин; він відчував запах риби з кухні.
— Кімнати, — сказала Морейн. — Так. Ми підемо в кімнати. А їжа почекає. Кораблі. Ньєдо, які кораблі ідуть у Tip? Вранці. Сьогодні вночі я маю ще дещо зробити.
Лан глянув на неї і спохмурнів.
— У Tip, майстрине Марі? — засміялася Ньєда. — Що ж, до Тіра — жодного. Рада дев’яти заборонила всі кораблі до Тіра от уже місяць як і всі кораблі з Тіра сюди, — хоча, гадаю, Морському народу байдуже до цих наказів. Але зараз в гавані немає їхніх кораблів. Це дивно. Я маю на увазі наказ Ради дев’яти і мовчання короля щодо цього, адже він завжди підвищує голос, коли вони роблять хоч крок без його відома. Хоча, можливо, справа не в цьому. Всі говорять про війну з Тіром, хоча човнярі й візники, що постачають провізію армії, кажуть, що всі солдати дивляться на північ, в сторону М’юранді.