Обличчя Лана стало ще похмурішим; він почав ретельно обшукувати тіла, але через'огиду діяв швидко. Лоял все ще стояв, замахнувшись стільцем; він здригнувся й опустив його з ніяковою посмішкою. Морейн дивилася на Перрина, як і Зарін — після того, як витягла свій ніж із грудей одного з трупів. Сморід лихого пройшов, неначе помер разом із чоловіками.
— Сірі Чоловіки, — тихо сказала Айз Седай, — і вони прийшли по тебе.
— Сірі Чоловіки? — засміялася Ньєда, голосно і якось нервово. — Що ж, майстрине Марі, наступного разу ви скажете, що вірите у всяких боґґлів та бабаїв, потороч та старих ґрімів на чорних собаках під час Дикого полювання.
Кілька чоловіків, що слухали спів, теж засміялися, хоча вони тривожно позирали як на Морейн, так і на мертвих чоловіків. Співачка теж дивилася на Морейн; її очі були широко розплющені. Перрин згадав, що була одна вогненна куля, перш аніж усе змішалося докупи. Один із Сірих Чоловіків подекуди був обвугленим, і від нього поширювався хворобливо-солодкавий запах паленого.
Морейн перевела погляд з Перрина на огрядну жінку.
— Чоловіки можуть підкоритися Тіні, — спокійно сказала вона, — навіть тоді, коли вони не є породженням Тіні.
— О, ага, Друзі Морока. — Ньєда вперла руки в боки і похмуро подивилася на тіла. Лан зщсінчив обшук; він поглянув на Морейн і похитав головою, — так, наче й не очікував щось знайти. — Ймовірно, це злодії, — хоч я й не чула про злодіїв, достатньо нахабних для того, щоб завалитися просто до корчми. Ще ніколи в «Борсуці» не було вбивства. Білі! Викинь цих у канал і постели нову тирсу. Тільки через задній хід. Не хочу, щоб варта сунула свої довгі носи в «Борсука».
Білі кивнув, наче прагнув бути корисним після бійки. Він схопив мертвих чоловіків за паски у кожну руку й потягнув їх до задньої частини будинку, в напрямку кухні.
— Айз Седай? — сказала темноока співачка. — Я не хотіла образити вас своїми пісеньками. — Вона прикрила руками свої майже оголені груди. — Я можу співати інші, якщо ви забажаєте.
— Співай, що хочеш, дівчино, — відповіла Морейн. — Біла Вежа не ізольована від усього світу, як це тобі здається, — і я чула й вульгарніші пісні. Такі, що тобі й не снилися.
Морейн була незадоволена тим, що тепер вся зала знає, що вона — Айз Седай. Вона подивилась на Лана і, загорнувшись у лляний плащ, рушила до дверей.
Охоронець швидко попрямував за нею, і вони тихо заговорили за дверима, але Перрин чув усе так добре, наче вони шепотілися поруч із ним.
— Ти хочеш піти без мене? — сказав Лан. — Але я заприсягся оберігати тебе, Морейн, коли прийняв наш зв’язок.
— Ти завжди знав, що є певні небезпеки, від яких ти не можеш мене захистити, бо не маєш потрібних засобів, мій Ґайдіне. Я мушу йти сама.
— Морейн...
Вона обірвала його.
— Послухай мене, Лане. Якщо я програю, ти дізнаєшся про це і будеш змушений повернутися до Білої Вежі. Я б не змінювала цього, навіть якби
мала час. Я не хочу, щоб ти загинув у марній спробі помститися за мене. Перрина візьми з собою. Схоже, Тінь пояснила мені, до якої міри він важливий у Візерунку. Я була дурною. Ранд такий сильний та’верен, що я проігнорувала значення того, що є ще двоє поруч з ним. З Перрином і Метом Амерлін іще зможе вплинути на перебіг подій. їй доведеться, — оскільки Ранд на волі. Скажи їй, що трапилося, мій Ґайдіне.
— Ти говориш так, наче вже померла, — грубо сказав він.
— Колесо сплітає, як Колесо бажає, — і Тінь затьмарює світ. Послухай мене, Лане, і підкорися, як ти заприсягався.
Після цього вона пішла.
РОЗДІЛ 43
БРАТИ ТІНІ
Темноока дівчина залізла на стіл і почала співати знов, але менш упевнено. Мелодію Перрин знав як «Півня майстрині Айнори», і, хоча слова знову були іншими, на його розчарування — і сором за це розчарування_
пісня справді була про півня. Сама майстриня Лугган схвалила б її. Світло, я стаю таким, як Мет.
Жоден зі слухачів не скаржився; декотрі чоловіки мали трохи невдоведений вигляд, але, схоже, переживали через Морейн так само, як і співачка. Ніхто не хотів образити Айз Седай, навіть коли та пішла. Білі повернувся й підняв ще двох Сірих Чоловіків; дехто з тих, що слухали пісню, подивилися на тіла й похитали головами. Один із них плюнув на тирсу.
Лан став перед Перрином.
— Як ти розпізнав їх, ковалю? — тихо спитав він. — їхня зіпсованість злом була недостатньо сильною для того, щоб я чи Морейн це відчули. Сірі Чоловіки проходили непоміченими повз сотні вартових, серед яких були й Охоронці.
Відчуваючи на собі погляд Зарін, Перрин намагався говорити тихо, — навіть тихіше від Лана:
— Я... винюхав їх. Я й раніше чув їхній запах, ще в Джаррі та в Ремені, але там він завжди зникав. Вони йшли ще до того, як ми там опинялися, — обидва рази.