Позаду них промайнула ще одна тінь — світла пляма посеред дерев. Ранд, подумав Перрин, повертається до своєї хатини. Ще одна ніч, коли він не зможе нормально їсти, бо всі витріщатимуться на нього.
— У тебе, мабуть, очі ще й на потилиці є, — сказала Мін, похмуро дивлячись на жінку, що наближалася. — І найгостріший слух, який я коли-небудь зустрічала. Це Морейн?
Нерозважливо. Перрин вже звик, що шайнарці знають про його гострий зір, принаймні у денному світлі; але вони не знали, що його зір залишався таким же гострим і вночі. Тож він мимоволі почав виказувати себе. Нерозважливість погубить мене.
— З туатга’анкою все гаразд? — запитала Мін, коли Морейн підійшла до вогнища.
— Вона відпочиває, — низький голос Айз Седай був протяжним, так, наче вона збиралася проспівати слова. Волосся й одяг були знов охайно прибрані. Вона потерла руки над вогнем. На її лівій руці блищав золотий перстень у формі змія, що ковтає власний хвіст. Великий Змій — символ вічності, ще давніший, аніж Колесо Часу. Кожна жінка, що навчалася У Тар Балоні, мала такий перстень.
На якусь мить погляд Морейн зупинився на Перрині й, здавалося, пронизав його до глибини душі.
— Вона впала й розсікла шкіру на голові, коли Ранд... — Жінка стисла губи, але враз її обличчя знову стало спокійним. — Я зцілила її, і зараз вона спить. Навіть через незначний поріз завжди багато крові; але цей — не загрозливий. Ти щось бачила у неї, Мін?
Дівчина вагалася:
— Я бачила... Я гадала, що бачила її смерть. Обличчя, залите кров’ю. Я була впевнена, що розумію, що це означає, — але якщо ви кажете про поріз... Ви впевнені, що з нею все буде гаразд?
їй було вкрай незручно питати про такі речі. Айз Седай зціляли все, що могло бути зціленим. І талант Морейн у цьому був особливо сильним.
Перрина здивувало те, що Мін запитала про це так схвильовано. Він труснув головою. Дівчині не подобався цей дар, — але він був її частиною; Мін вірила, що розуміє видіння, чи хоча б частину з них. Помилитися — це було як усвідомити, що ти не знаєш, як користуватися власними руками.
Морейн певний час спокійно й безтурботно обмірковувала відповідь:
— Ти ніколи не помилялася, коли тлумачила для мене те, що я не могла збагнути. Можливо, це вперше.
— Коли я знаю, то знаю напевно, — вперто прошепотіла Мін. — Світло, допоможи, — я точно знаю.
— Можливо, це ще станеться. Її чекає довгий шлях додому, до її халабуд. Жінці доведеться їхати безлюдними землями.
Голос Айз Седай лунав легкою, безтурботною піснею. Перрин незадо-волено кашлянув. Світло, невже я теж такий? Я не допущу, щоб смерть так мало означала для мене.
Морейн дивилася так, наче читала його думки:
— Колесо сплітає, як Колесо бажає, Перрине. Колись давно я казала тобі, що ми на війні. Ми не можемо зупинитися тільки тому, що хтось із нас може загинути. Будь-хто з нас може накласти головою, доки все скінчиться. Зброя Леї не така, як у тебе, — але вона знала, на що наважилась.
Перрин опустив очі. Можливо, все так, Айз Седай, — але я ніколи з цим не змирюся.
Услід за Уно та Лоялом до їхнього товариства біля вогнища приєднався Лан. Обличчя Охоронця, що і так було жорстким, завдяки мерехтливим тіням полум’я здавалося наче витесаним з каменю — так загострилися його кути і розрівнялися площини. Його плащ важко було розгледіти у світлі багаття. Інколи здавалося, що він темно-сірий або чорний, — але ці кольори мінилися, якщо придивитися; тіні й відблиски ковзали матерією, просочуючись у неї. Здавалося, мовби Лан проткнув діру в ночі й обгорнув темрявою свої плечі. Важко було дивитися на цей плащ, — утім, як і на чоловіка, який його носив.
Лан був високим, широкоплечим здоровилом із синіми, мов крижані гірські озера, очима. Він рухався зі смертоносною грацією, а меч на поясі немовби приріс до його тіла. Охоронець був не просто знаряддям вбивства й насильства. Здавалося, він приручив їх і завжди тримав на прив’язі, готовий будь-якої миті вивільнити та задіяти, — варто Морейн лише слово сказати. Поруч з Ланом навіть Уно здавався не таким загрозливим. Плетений шкіряний ремінець утримував довге, вже трохи посріблене сивиною волосся Охоронця, — і кожен юний воїн уникав поєдинку з Ланом, якщо, звісно, мав клепку в голові.
Майстриня Лея принесла звичні новини з Елмотської рівнини, — сказала Морейн. — Всі воюють проти всіх. Села палають. Люди тікають світ за очі. На Рівнині з’явилися мисливці на Ріг Валіра.