Перш ніж він придумав, що відповісти, двері розчахнулися й врізалися в стіну. Перед ними постала Морейн з обличчям похмурим і блідим, як у мерця.
— Твої вовчі сни такі ж правдиві, як у Сновидиці, Перрине. Відступники звільнені, і один із них править Ілліаном.
РОЗДІЛ 44
ВПОЛЬОВАНІ
Перрин зліз із ліжка й почав вдягатися, не звертаючи уваги на те, дивиться Зарін чи ні. Він знав, що повинен робити, — але все ж спитав Морейн.
— Ми їдемо?
— Якщо ти не хочеш ближче познайомитися із Саммаелем, — сухо сказала вона. Загуркотів грім, немовби увиразнюючи її слова, і знову спалахнула блискавка. Айз Седай краєм ока поглянула на Зарін.
Заправивши сорочку в штани, він пожалкував, що не вбрався у каптан і плащ. Після згадки про одного з Відступників у кімнаті стало холодно. Ба’алзамон — це вже погано; а тепер у нас ще й звільнений Відступник. Світло, чи є тепер різниця, знайдемо ми Ранда чи ні? Чи не пізно? А втім, він продовжував одягатися, взуваючи черевики. Пізно чи ні, — а народ Межиріччя ніколи не здається.
— Саммаел? — слабо мовила Зарін. — Один з Відступників править?.. Світло!
— Ти досі хочеш іти з нами? — м’яко сказала Морейн. — Я не залишу тебе тут, — не тепер; але даю тобі останній шанс присягнутися не йти нашим шляхом.
Зарін завагалася, — а Перрин зупинився, натягнувши каптан на одне плече. Звісно, ніхто не погодиться йти з людьми, що накликали на себе лють одного з Відступників. Не тепер, коли вона побачила те, з чим їм доводиться мати справу. Хіба що вона має якусь вагому причину. В будь-якому іншому випадку кожен, хто почув би, що один з Відступників звільнений, уже мав би тікати на корабель Морського народу й просити переправити його на інший бік Аїльської пустелі, а не сидіти тут і розмірковувати.
— Ні, — врешті сказала Зарін, і Перрин розслабився. — Ні; я не присягатиму йти іншим шляхом, — ведете ви мене до Рогу Валіра чи ні. Та навіть той, хто його знайде, не матиме такої історії, як ця. Гадаю, цю історію розповідатимуть роками, Айз Седай, — і я буду її частиною.
— Ні! — вигукнув Перрин. — Це не має сенсу. Чого ти хочеш?
— У мене немає часу на суперечки, — втрутилася Морейн. — У будь-який момент лорд Бранд може дізнатися, що один з його Темних гончаків мертвий. Можете бути певні, що він здогадається, що це — справа рук Охоронця, і почне шукати Ґайдіна Айз Седай. Хочете сидіти тут, поки він довідається, де ми? Рухайтеся, дурнуваті діти! Рухайтеся!
Вона зникла наприкінці коридору ще до того, як він устиг розтулити рота. Зарін теж не забарилася й вибігла з кімнати без своєї свічки. Перрин поспіхом зібрав речі й рушив до задніх сходів, поправляючи ремінь з сокирою. Там він зустрів Лояла, що намагався всунути книжку з дерев’яною палітуркою у свої сакви й водночас одягти плащ. Перрин допоміг йому остаточно вбратися, поки вони обидва спускалися сходами, і Зарін приєдналася до них, перш ніж вони вибігли під зливу.
Перрин, згорбивши плечі від вологи, побіг крізь темний від грози двір, не чекаючи, поки Лоял натягне свій каптур. Вона мусить мати якусь причину. Закарбувати себе в історії — це причина лише для якоїсь божевільної! Дощ промочив його кудлаті кучері, приліпивши їх до голови, перш аніж він добіг до дверей стайні.
Морейн уже була там — у дощовику, все ще вкритому краплями дощу. Ньєда тримала ліхтар для Лана, який сідлав коней. їх стало більше: з’явився гнідий мерин із носом, ще виразнішим, аніж у Зарін.
— Я надсилатиму голубів щодня, — сказала огрядна жінка. — Ніхто не подумає на мене. Покинь мене Талан! Навіть білоплащники про мене хорошої думки.
— Послухай мене, жінко! — відрізала Морейн. — Я говорю не про біло-плащників чи Друзів Морока. Ти втечеш із цього міста — і забереш із собою усіх, про кого турбуєшся. Дюжину років ти корилася мені. Корися і зараз!
Ньєда кивнула, хоч і неохоче, і Морейн роздратовано засичала.
— Гнідий — твій, дівчино, — сказав Лан Зарін. — Залазь йому на спину. Якщо не вмієш їздити, доведеться вчитися на практиці. Або ж пристань на мою пропозицію.
Поклавши одну руку на круп коня, вона легко заскочила на сідло.
— Я вже їздила верхи, кам’янолиций, — і тепер упораюся.
Вона розвернулася, щоб прив’язати свій клунок позаду.
— Що ви маєте на увазі, Морейн? — запитав Перрин, коли перекинув свої сакви через спину Ходака. — Ви сказали, що він дізнається, де я. Але він знає. Сірі Чоловіки!
Ньєда хихотнула, і він роздратовано подумав, про скільки ж речей вона насправді знає і вірить у них — з-поміж тих, про які вдає, що не вірить.
— Саммаел не відправляв Сірих Чоловіків. — Морейн з прямою спиною осідлала Альдіб з холодною акуратністю, так, наче й не поспішала нікуди. — Темний гончак був, напевне, від нього. Гадаю, він ішов по моєму сліду. Він не відправляв і тих, і тих. Хтось полює на тебе, — але, думаю, Саммаел навіть не здогадується про твоє існування. Поки що.