Перрин застиг з однією ногою в стремені, втупившись на неї, але вона, схоже, була більше зосереджена на погладжуванні вигнутої шиї своєї кобили, ніж на запитальному виразі його обличчя.
— Добре, що я пішов за тобою, — сказав Лан, і Айз Седай гучно пхикнула.
— Хотіла б я, що б ти був жінкою, Ґайдіне. Я б відправила тебе до Вежі як послушницю, щоби ти навчився підкорятися!
Він підняв брову й торкнувся руків’я свого меча, тоді хитнувся в сідлі, — і вона зітхнула.
— Можливо, це й добре, що ти не підкоряєшся. Інколи це добре. Крім того, гадаю, Шеріам та Суан Санче і вдвох не змогли б навчити тебе покірності.
— Не розумію, — мовив Перрин. Здається, я кажу це надто часто, — і я втомився від цього. Я хочу відповідей, які я міг би зрозуміти. Він заліз на коня, щоб Морейн не дивилася на нього згори вниз; у неї достатньо переваг і без цього. — Якщо він не посилав Сірих Чоловіків, — то хто тоді? Якщо мерддраал чи інший Відступник... — Він зупинився, щоб глитнути. Інший Відступник! Світло!—Якщо їх відправив хтось інший, — чому вони не сказали йому? Вони ж усі — Друзі Морока, хіба ні? І чому я, Морейн? Чому я? Ранд же — цей клятий Відроджений Дракон!
Лиш почувши зойки Зарін і Ньєди, він зрозумів, що ляпнув. Погляд Морейн, здавалося, здирав з нього шкіру, мов найгостріше лезо. Клятий нестриманий язик. Коли я перестав думати, перш ніж говорити? Йому здавалося, що сталося це тоді, коли він уперше відчув на собі погляд Зарін. Вона й зараз дивилася на нього з відвислою щелепою.
— Тепер ти зв’язана з нами, — сказала Морейн дівчині із зухвалим обличчям. — Шляху назад для тебе немає. І не буде.
Зарін начебто хотіла сказати щось, але боялася. Однак Айз Седай уже зосередила свою увагу на чомусь іншому.
' — Ньєдо, тікай з Ілліана сьогодні вночі. Зараз же! І тримай язика за зубами — навіть краще, аніж протягом усіх цих років. Є ті, хто виріже його тобі за те, що ти можеш сказати, — і швидше, ніж я зумію знайти тебе.
Її суворий тон не залишав сумнівів щодо того, що вона сказала, і Ньєда енергійно кивнула, неначе все зрозуміла.
— А щодо тебе, Перрине... — Біла кобила під’їхала ближче, і він мимохіть відсахнувся від Айз Седай. — У Візерунок вплетено багато ниток, — і деякі такі темні, мов сама Тінь. Потурбуйся, щоб одна з них не задушила тебе.
Вона пришпорила Альдіб, і кобила кинулася в дощ. Мандарб ішов неподалік.
Згоріти вам, Морейн, подумав Перрин, коли їхав позаду. Інколи я не знаю, на чиєму ви боці. Він подивився на Зарін, що їхала поруч і, здавалося, народилася в сідлі. А на чиєму боці ти?
Дощ прогнав людей з вулиць і каналів, тож жодні очі не спостерігали за ними, — але через волоіу хода коней на нерівній бруківці була невпевненою. Коли вони доїхали до дамби Маредо, — широкої дороги з утрамбованої грязюки, що тяглася на північ через болота, — злива почала слабшати. Грім все ще гримів, але блискавка спалахувала далеко позаду них, — можливо, над морем.
Перрин подумав, що їм таланить. Дощ ішов достатньо довго, щоб приховати їхній від’їзд, — а тепер, схоже, буде ясна ніч, вдала для мандрівки. Коли він сказав це, Лан похитав головою.
— Темні гончаки люблять чисті місячні ночі найбільше, ковалю, а дощ — найменше. Сильна злива цілком здатна їх відлякати.
Так, наче його слова були почуті, дощ зменшився до дрібної мрячки. Перрин почув зітхання Лояла позаду себе.
Дамба й болота закінчилися одночасно, десь за дві милі від міста, — але дорога йшла далі, плавно завертаючи північніше. Захмарений вечір перетворювався в ніч; продовжував мрячити дрібний дощ. Коні Морейн і Лана ступали твердим, грузьким кроком. Копита хлюпали по калюжах на твердо втрамбованій грязюці. Місяць світив крізь рвані хмари. Низькі пагорби почали здійматися довкола них, усе частіше з’являлися дерева. Перрин подумав, що попереду має бути ліс, — але він не знав, добре це чи погано. Дерева могли сховати їх від переслідувачів; однак дерева могли допомогти переслідувачам наблизитися, перш аніж їх би помітили.
Тонке виття пролунало десь далеко позаду. Якусь мить він думав, що це вовк, і здивувався, що майже досяг вовка, перш аніж зміг зупинити себе. Виття повторилося, — і він зрозумів, що воно не вовче. Інші крики відповіли на виття, — за багато миль позаду моторошні верески несли в собі кров і смерть, а крики свідчили про жахіття. Як не дивно, Лан і Морейн уповільнилися; Айз Седай досліджувала в темряві схили довкола.