— Можливо, — сказав Мет, — проте, як на мене, Елудра не схожа на Айз Седай. Я колись думав, що годинник майстра аль’Віра — це теж щось близьке до витівок Айз Седай. А тоді відкрив задню кришку й побачив там безліч маленьких детальок.
Це були неприємні спогади. Майстриня аль’Вір тоді першою побачила його, вслід за нею прийшли Мудриня, його батько і мер, — і ніхто не повірив йому, що він хотів лише подивитися. Я міг би скласти все назад. — Мені здається, Перрин міг би скласти такий, якби побачив усі ті маленькі колеса, і пружинки, і ще щось.
— Ти здивуєшся, хлопче, — сухо сказав Том. — Але навіть поганий годинникар — доволі багата людини, і вони на це заслуговують. Але годинник не вибухає тобі в обличчя!
— Як і це. Що ж, тепер від цього жодної користі. — Він кинув жменю паперу й дрібної гальки у вогонь, через що Том аж вискнув; камінчики спалахнули крихітними вогниками, і почувся запах їдкого диму.
— Ти таки хочеш нас убити. — Нестійкий голос Тома підвищувався й сильнішав до кінця фрази. — Якщо я вирішу, що хочу померти, я піду до королівського палацу в Кеймліні й ущипну Морґейз. — Його довгі вуса закрутилися. — Не роби так більше! •
— Воно не вибухне, — сказав Мет і похмуро поглянув на вогонь. Він занурив руку в промаслений рулон з іншого боку позаду колоди й витягнув ще один феєрверк, тільки більший. — Цікаво, чому не бабахнуло.
— Мені байдуже, чому не бабахнуло! Не роби цього більше!
Мет подивився на нього й засміявся.
— Годі труситись, Томе. Нема ж чого боятися. Я тепер знаю, що всередині. Принаймні я знаю, як воно виглядає, але... Не кажи цього. Я більше не розрізатиму їх, Томе. Набагато цікавіше запустити їх.
— Я не боюся, брудний ти свинопасе, — сказав Том з підкресленою гідністю. — Мене трусить від гніву, бо мені доводиться подорожувати з телепнем із козлиними мізками, який може нас убити лише тому, що не думає ні про що, окрім власного...
— Хо, багаття!
Мет перезирнувся з Томом, коли вони почули стукіт копит. Порядні мандрівники зазвичай не вирушають у дорогу так пізно. Але гвардійці королеви стежать за безпекою прилеглих доріг; та й ті четверо, що їхали верхи, не були схожі на крадіїв. Серед них була одна жінка. Усі чоловіки були вбрані у довгі плащі і, здавалося, були її слугами. Жінка була вродливою, з блакитними очима, із золотим кольє, у сірій шовковій сукні й оксамитовому плащі з широким каптуром. Всі злізли з коней. Один чоловік тримав віжки її коня, а інший — стремено; підходячи до багаття, жінка зняла рукавички і всміхнулася Мету.
— Боюся, ніч наздогнала нас зарано, молодий майстре, — сказала вона, — і я потурбую вас питанням, у якому напрямку найближчий заїзд, якщо ви знаєте.
Мет усміхнувся й почав підводитися. Він уже був майже підвівся, коли почув, як один з чоловіків щось пробурмотів, а інший дістав з-під плаща вже заряджений арбалет.
— Убий його, дурню! — закричала жінка. Мет жбурнув феєрверк у багаття й кинувся до своєї палиці. Далі був гучний вибух і спалах світла.
— Айз Седай, — закричав чоловік.
— Це феєрверк, дурню! — крикнула жінка.
Мет звівся на ноги з палицею в руках і побачив, що в тому місці, де він сидів, із колоди стирчала арбалетна стріла. Арбалетник повалився на землю; в його грудях стирчало руків’я Томового ножа.
І це було все, що він устиг побачити, — бо двоє інших чоловіків кинулися на нього повз багаття, підводячи мечі. Один з них раптово впав на коліна, випустивши з рук меча, і, падаючи долілиць, намагався дотягтися до ножа, що простромив його спину. Другий чоловік не помітив падіння компаньйона; він, очевидно, очікував, що працюватиме в парі, відволікаючи увагу опонента, тож зробив випад мечем Метові в живіт. Відчуваючи ледь не презирство, Мет ударив його в зап’ясток одним кінцем палиці, чим вибив меч, а тоді другим кінцем влучив у лоба. Очі чоловіка закотилися, коли він різко впав на землю.
Краєм ока Мет побачив, що на нього суне жінка, і тицьнув у неї пальцем, як ножем.
— Хороше вбрання на тобі як на злодійку, жінко! Ти сядеш, поки я вирішу, що з тобою робити, або я...
Вона здивувалася так само, як і Мет, коли раптово ніж різонув її по горлу і на шиї з’явилася, розтікаючись, червона квітка крові. Він ступив трохи вперед, немов хотів зловити її тіло, — але знав, що це погана ідея. її довгий плащ опустився на неї і покрив усе тіло, окрім обличчя та руків’я Томового ножа.
— Щоб ти згорів, — пробурмотів Мет. — Щоб ти згорів, Томе Мерри-ліне! Жінку! Світло, ми могли б зв’язати її та віддати гвардійцям королеви завтра у Кеймліні. Світло, можливо, я навіть відпустив би її. Без цих трьох вона нікого не пограбувала б, — а той єдиний, що виживе, протягом кількох днів не зможе дивитися прямо, й місяцями не зможе тримати меча. Щоб ти згорів, Томе, — не було потреби її вбивати!