Менестрель пошкутильгав до місця, де лежала жінка, і відкинув її плащ. Кинджал майже випав з її руки; його лезо було завширшки з Метів великий палець і завдовжки з дві його долоні.
— Ти хотів, аби я зачекав, поки вона встромить це межи твої ребра, хлопче? — Він дістав свого ножа, витираючи лезо об її плащ.
Мет зрозумів, що наспівує «Вона носила маску, що ховала її обличчя», — і зупинився. Він нахилився й прикрив її обличчя каптуром плаща.
— Краще нам поїхати, — тихо мовив він. — Я не хочу пояснювати все це, якщо сюди приїде патруль.
— Хіба це її одяг? — сказав Том. — Певен, що ні! Вони, мабуть, пограбували дружину торговця або карету якогось вельможі. — Його тон став лагіднішим. — Якщо ми їдемо, то час осідлати коней.
Мет здригнувся й відвів погляд від мертвої жінки.
— Так, час. — Він не подивився на неї знову.
Хлопець не відчував подібного жалю до чоловіків. Мет був переконаний, що якщо чоловік вирішив пограбувати когось чи вбити, то він заслуговує отримати те саме навзаєм у тому випадку, якщо програє. Він не зупинявся біля них, — але й не відводив погляду, якщо випадково на них дивився. Однак після того, як він почепив сідло на коня й прив’язав свої речі позаду, загрібаючи ногою грязюку в багаття, він затримав свій погляд на чоловікові з арбалетом. Було щось знайоме в його рисах, у тінях на них, створених жеврінням вогню. Талан, мовив він сам до себе. Завжди таланить.
— Арбалетник був хорошим плавцем, Томе, — сказав він, коли сів на коня.
— Що за дурниці ти говориш? — Менестрель теж уже сидів верхи і був значно більше занепокоєний тим, як його інструмент припасований позаду до сідла, аніж мерцем. — Звідки ти знаєш, що він взагалі умів плавати?
— Він зумів доплисти до берега, коли стрибнув з маленького човна посередині Еринін серед ночі. Гадаю, на цьому його талан був вичерпаний.
Він знову перевірив кріплення на сувої з феєрверками. Якщо цей бовдур подумав, що один з нас — Айз Седай, цікаво, що б він сказав, якби вибухнули вони всі.
— Ти впевнений, хлопче? Шанси, що це той самий чоловік... Ну що ж, навіть ти не закладешся на це.
— Я впевнений, Томе. — Елейн, я тебе задушу, коли доберуся до тебе. І Еґвейн, і Найнів теж. — Присягаюся, — я спекаюся цього клятого листа вже за годину після того, як дістанусь до Кеймліна.
— Кажу ж тобі, — в тому листі немає нічого такого, хлопче. Я грав у Даес Дає*мар, ще коли був молодшим за тебе, і можу розпізнати коди чи шифри, — навіть якщо не знаю, як їх розшифрувати.
— Що ж, я ніколи не грав у твою Велику гру, Томе, — у твою кляту Гру Домів; але я знаю, коли хтось женеться за мною. Вони не докладали б стільки зусиль заради золота в моїх кишенях; навіть заради скрині, повної
золота. Це через лист. — Спали мене, — гарні дівчата завжди втягують мене в біду. — Після всього цього ти зможеш сьогодні заснути?
— Сном невинного дитяти, хлопче. Але якщо ти збираєшся їхати, то їдьмо.
Обличчя вродливої жінки виринуло в Метовій голові, — обличчя з клинком у горлі. Не пощастило тобі, красуне.
— їдьмо! — войовниче вигукнув він.
РОЗДІЛ 45
КЕЙМЛІН
Мет невиразно пам’ятав Кеймлін, але коли вони на світанку приїхали до міста, йому здалося, що він ніколи тут не був. Вони були самі на дорозі, аж поки почало світати; а тепер їх оточували інші вершники, вервечки торгових фургонів та піший люд, що стікався до великого міста.
Побудоване на пагорбах, воно було приблизно таке ж велике, як і Тар Валон, й оточене велетенським муром із вежами — п’ятдесят футів світлого сіруватого каменю з блискучими білими й срібними прожилками. На верхівках веж майоріли червоні знамена Андору із білим левом. За межами цих стін, здавалося, простягалося ще одне велике місто, збудоване з червоної цегли та сірого каменю, з білими тинькованими стінами. Корчми в ньому вклинювалися між три- чи чотириповерховими елегантними будинками, котрі, мабуть, належать багатим торговцям; крамниці з викладеними на столах товарами під навісами тіснили широкі будівлі складів без вікон. Відкритий ринок під дахами з червоної й пурпурової черепиці тягнувся вздовж дороги з обох сторін. Чоловіки й жінки розхвалювали свої товари, торгуючись на високих тонах, а загнані телята, вівці, кози й свині, гуси в клітці, кури й качки долучались до загального галасу. Тепер Мет пригадував, що Кеймлін був надто гамірним, коли він був тут раніше; зараз він звучав, як звучить пульсація серця, що перекачує багатство.