Кремезний м’язистий чоловік сидів на перевернутій бочці біля дверей кухні, лагідно чухаючи вухо чорно-білої кішки, що згорнулася в нього на колінах. Очі з важкими повіками уважно вивчали Мета, а особливо палицю за його спиною, — однак чоловік не припиняв гладити кота. Мет, здається, пам’ятав його, але не міг пригадати імені. Зайшовши у двері, хлопець нічого не сказав, той чоловік також промовчав. Жодних підстав для того, щоб вони пам’ятали мене. Можливо, ці кляті Айз Седай щодня приходять сюди по когось.
На кухні двоє кухарчуків і три посудомийки звивалися між пічками й рожнами під керівництвом огрядної жінки з волоссям, скрученим у іульку, й довгою дерев’яною ложкою, котру вона використовувала лише для того, аби вказувати, що мусить бути зроблено. Мет був упевнений, що впізнав цю огрядну жінку. Колін, — що за ім’я для такої товстунки; але всі називали її Кухаркою.
— Що ж, Кухарко, — мовив він, — я повернувся, — і року не минуло.
Вона вдивлялася в нього якийсь час, а тоді кивнула.
— Я пам’ятаю тебе. — Мет заусміхався. — Ти був тут з тим молодим принцом, так? — Продовжила вона. — Він був так схожий на Тиґрейн, — хай Світло осяє пам’ять про неї. Ти його слуга, так? Він теж повернувся, ' цей молодий принц?
— Ні, — відрізав Мет. Принц! О світло! — Не думаю, що він скоро повернеться, — а якщо й так, то вам це не сподобається. — Жінка запротестувала, розповідаючи, яким хорошим, красивим юнаком був принц — щоб я згорів, чи е де-небудь жінки, які б не задивлялися на Ранда — йне дивилися телячими очима від самої згадки його імені ? Вона в біса заверещала б, якби знала, хто він зараз — але він не дозволив їй завершити. — А майстер Ґілл тут? І Том Меррилін?
— У бібліотеці, — сказала вона, принюхавшись. — Коли побачиш його, передай від мене, що потрібно прочистити водостік. Сьогодні ж. — Вона звернула увагу на одну зі своїх помічниць, котра робила щось зі смаженою яловичиною, і пошкандибала до неї. — Не так багато, дитино. М’ясо буде надто солодким, якщо ти покладеш стільки аррату.
Здавалося, про Мета вона вже й забула. Він похитав головою й рушив шукати ту бібліотеку, якої не пам’ятав. Мет не міг згадати також, чи була Колін заміжня за майстром Ґіллом, — але якщо хороша жінка повинна давати інструкції своєму чоловікові, то так воно й було. Вродлива прислужниця з великими очима пирснула й направила його вниз коридором, вздовж загальної зали.
Коли він увійшов до бібліотеки, то зупинився й роззирнувся. Вона містила більше трьохсот книжок на полицях, вбудованих у стіну, — і ще більше лежало на столах; він ніколи в житті ще не бачив такої кількості книжок в одному місці. Мет помітив примірник «Мандрів Джеїна Обходисвіта» в шкіряній палітурці на столику біля дверей. Він завжди хотів прочитати цю книжку — Ранд і Перрин часто озвучували якісь думки з неї, — але йому ніколи не вдавалося прочитати книжки, котрі він запланував.
Рожевощокий Базел Ґілл і Том Мерилін сиділи за столом один навпроти одного над кам’яною дошкою, а люльки в їхніх зубах випускали тонкі блакитні цівочки тютюнового диму. Пістрява кішка сиділа на столі, поруч з дерев’яним горнятком для гри в кості, згорнувши свій хвіст на лапи, і спостерігала за грою. Плаща менестреля ніде не було видно, тож Мет припустив, що той лишив його в кімнаті.
— Ти впорався швидше, ніж я очікував, хлопче, — сказав Том з люлькою в зубах. Він покрутив свій довгий білий вус, розмірковуючи, де поставити наступний камінець на розкресленій дошці. — Базеле, ти пам’ятаєш Мета Коутона?
— Пам’ятаю, — сказав товстий господар, вдивляючись у дошку. — Пригадується мені, що востаннє, коли ти тут був, то хворів. Сподіваюся, зараз тобі краще, хлопче.
— Краще, — сказав Мет. — Це все, що ви пам’ятаєте? Що я хворів?
Майстер Ґілл наморщив носа після Томового ходу й витяг люльку із рота.
— Зважаючи на те, з ким ти пішов, хлопче, і теперішній стан речей, — мабуть, мені краще більше й не пам’ятати.
— Айз Седай тепер не шанують, чи не так? — Мет поклав свої речі на одне велике крісло, припер палицю до його спинки, а сам усівся в інше крісло, перекинувши одну ноіу через його бильце.—Гвардійці біля палацу, схоже, вважають, що Біла Вежа викрала Елейн.
Том похмуро подивився на сувій феєрверків, потім — на свою люльку та щось пробурмотів до себе, перш ніж повернутися до гри.
— Навряд чи, — сказав Ґілл, — але все місто знає, що вона зникла з Вежі. Том каже, що вона повернулася, — але ми нічого подібного тут не чули. Можливо, Морґейз знає, — але всі аж до стайничого бояться дихнути, аби лишень вона не позносила їм голови. Лорд Ґаебріл справді стримує її від того, щоб вона не відправила когось на шибеницю, — але я не впевнений, що вона цього не зробить. І він точно не впорався з її люттю, адресованою Тар Валону. На мою думку, він лише усе погіршив.