Черевики зарипіли на кам’яній доріжці, і Мет пригнувся під кущем біля стіни, коли двоє солдат пройшли повз нього; їхні довгі білі комірці звисали поверх кірас. Вони навіть не глянули в його бік, і він усміхнувся до себе. Таланить. Ще трохи талану — і вони не побачать мене, аж поки я не віднесу листа Морґейз.
Він ковзнув через сад, як тінь, наче переслідував кроликів, тоді завмер біля куща й щільно притулився до стовбура дерева, коли почув кроки.
Ще дві пари солдат пройшли стежкою, — одні так близько до нього, що, якби він ступив два кроки, то заскочив би їх зненацька. Коли вони зникли серед квітів і дерев, він зірвав темно-червоний зірчаник і, всміхнувшись, сунув квітку з хвилястими пелюстками собі у волосся. Це було набагато веселіше, ніж вкрасти яблучний пиріг у День Сонця, — і значно простіше. Жінки завжди уважно пильнують свою випічку; а дурні солдати ніколи не відривають погляду від кам’яної плитки.
Невдовзі він опинився перед білою стіною самого палацу й почав скрадатися повз ряди білих троянд на решітчастих рамах вздовж неї — у пошуках дверей. Будівля мала безліч широких аркових вікон просто над його головою, — але він подумав, що буде складніше щось пояснити тим, хто побачить, як він залазитиме у вікно; краще було б іти коридором. З’явилося ще двоє солдат, і він завмер; вони пройшли за три кроки від нього. Мет почув голоси з вікна над його головою: двоє чоловіків говорили досить гучно, тож можна було розрізнити слова:
— ...на шляху до Тіра, великий майстре. — Голос чоловіка звучав налякано й улесливо водночас.
— Нехай вони зруйнують його плани, якщо зможуть. — Цей голос був глибший і сильніший, — голос людини, що звикла командувати. — Це послужить йому наукою: якщо три ненатреновані дівчини зможуть завадити йому. Він завжди був дурнем, — ним і залишився. Про хлопця є якісь новини? Він єдиний, хто може знищити нас усіх.
— Ні, великий майстре. Він зник. Але, великий майстре, одна з дівчат — поріддя Морґейз.
Мет наполовину розвернувся, однак знову завмер. Солдати підходили ближче; здавалося, вони не побачили його руху крізь тісно переплетені трояндові стебла. Рухайтеся, дурні! Йдіть геть, щоб я міг побачити, хто цей клятий чоловік! Він пропустив частину розмови.
— ...був надто нетерплячим, коли знову здобув свободу, — сказав глибокий голос. — Він ніколи не розумів, що найкращі плани потребують часу для дозрівання. Він хоче здобути світ за день, і ще Калландор разом з ним. Великий володар вхопив би його! Він може схопити дівчину й спробувати використати її. А це може порушити мої плани.
— Як скажете, великий майстре. То мені наказати привезти її з Тіра?
— Ні. Дурень може подумати, що це — хід проти нього, якщо дізнається. Хтозна, що він іще пильнує, окрім меча. Простеж, щоб вона померла тихо, Комаре. Нехай її смерть не приверне жодної уваги. — Він гуркотливо засміявся. — Цим невченим лахудрам у Вежі буде нелегко після того, як вони не зможуть показати її після цього зникнення. Все це буде добре. Нехай це зроблять швидко. Перш ніж він схопить її сам.
Двоє солдат майже порівнялися з ним; Мет подумки пришвидшував їхні кроки.
— Великий майстре, — невпевнено сказав інший чоловік, — це може бути складно. Ми знаємо, що дівчина на шляху до Тіра, — але корабель на якому вона плила, знайшли в Аринґіллі, а трійко дівчат покинули його раніше. Ми не знаємо, чи вона пересіла на інший корабель, чи поїхала верхи на південь. Тож її буде нелегко знайти, коли вона прибуде до Тіра, великий майстре. Можливо, якщо ви...
— У світі одні дурні тепер чи що? — різко мовив глибокий голос. — Гадаєш, я можу поїхати в Tip без його відома? Я не збираюся боротися з ним, — не зараз; поки ні. Принеси мені голову цієї дівчини, Комаре. Принеси мені всі три голови, — інакше ти благатимеш, щоб я не зніс твою!
— Так, великий майстре. Все буде виконано. Так. Звісно.
Солдати пройшли повз, дивлячись лише уперед. Мет зачекав, поки їхні спини зникнуть з поля зору, а тоді підстрибнув, щоб вхопитися за широке кам’яне підвіконня та підтягнутися достатньо високо, аби можна було зазирнути у вікно.
Він одним оком побачив тарабонський килим з торочками, вартий набитого гаманця срібла. Одні з широких різьблених дверей щойно зачинилися. Високий широкоплечий чоловік з м’язистими грудьми в обтислому зеленому шовковому каптані зі срібною вишивкою дивився на двері синіми очима. Його чорна борода з сивим пасмом на підборідді була коротко підстрижена. Загалом він справляв враження жорсткого чоловіка, що звик віддавати накази.