Ткачі й справді заслужили своє срібло за барвисті гобелени, що висіли на стінах, — як і за килими на підлозі з білої плитки, навіть тут, у коридорі. Золото й срібло оздоблювало все навколо: тарілки й тарелі, миски й чашки, скрині, низькі шафи з відшліфованого дерева — усе таке гарне, як і у Вежі. Слуги у червоних лівреях з білими комірцями й фартухами метушилися скрізь, а на їхніх грудях було видно Білого лева Андору. Юнак замислився про те, чи грає Морґейз у кості. Що за дурниці. Королеви не кидають кості. Однак коли я віддам їй цей лист і скажу, що хтось у палаці планує вбити Елейн, — присягаюся, вона дасть мені товстий гаманець. Він навіть трохи замріявся про те, як стане лордом; безсумнівно, чоловік, який викриває план убити дочку-спадкоємицю, може очікувати на таку винагороду.
Талланвор вів його стількома коридорами й через стільки дворів, що Мет уже почав думати, чи зможе знайти вихід без чиєїсь допомоги — аж раптом в одному дворику, окрім слуг, він помітив ще декого. Доріжка з колонами оточувала двір з круглим басейном у центрі, в якому плавали білі й жовті рибки під лататтям білих водяних лілій. Чоловіки в різнокольорових плащах, вишитих золотом і сріблом, жінки в широких сукнях, розшитих іще багатше, стояли в присутності жінки із золотаво-рудим волоссям, яка сиділа на випнутому обідку басейна, опустивши руки у воду й сумно спостерігаючи за рибами, що підпливали до її пальців в надії на їжу. Перстень з Великим Змієм виднівся на середньому пальці її лівої руки. Високий смаглявий чоловік стояв біля її плеча; його червоний шовковий плащ майже весь був вишитий золотими листками й завитками, але увагою Мета цілковито заволоділа жінка. Він не потребував вінка з тонко зроблених золотих троянд у її волоссі чи палантина, вишитого левами Андору, накинутого на її білу сукню з червоними розрізами, щоб зрозуміти, що перед ним — Морґейз, милістю Світла королева Андору, Захисниця королівства, Заступниця народу, Престол Дому Траканд. Вона була вродлива й схожа на Елейн, — такою Елейн буде у своєму розквіті. Всі жінки на подвір’ї затьмарювались самою лише присутністю королеви.
Я б станцював з нею джигу й зірвав поцілунок під місяцем, незважаючи на її вік. Він стрепенувся. Не забувай, хто вона!
Талланвор став на одне коліно, притиснувши кулак до білого каменю подвір’я.
— Моя королево, я привів посланця, що приніс лист від леді Елейн.
Мет подивився на поставу чоловіка, а тоді вдовольнився глибоким поклоном.
— Від дочки-спадкоємиці... ем... моя королево.
Кланяючись, Мет простяг лист так, що золотаво-жовтий віск печатки був добре помітний. Коли вона прочитає його й дізнається, що з Елейн усе добре, — я розповім їй. Морейн підняла на нього свої глибокі сині очі. Світло! Коли в неї буде кращий настрій...
— Ти приніс мені лист від моєї гультіпаки-доньки? — Її голос був холодним, однак з певною ноткою тепла, що готова була зринути з глибини. — Принаймні це означає, що вона жива! Де вона?
— У Тар Валоні, моя королево, — йому вдалося схитрити. Світло, я б залюбки подивився на суперечку поміж нею й Амерлін. Хоча наступна його думка заперечила це бажання. — Принаймні була там, коли я виїжджав.
Морґейз нетерпляче махнула рукою, і Талланвор підвівся, щоб забрати лист у Мета й віддати їй. Якусь мить вона похмуро розглядала лілію на печатці, а тоді зламала її різким порухом руки. Вона бурмотіла до себе, коли читала, стріпуючи головою з кожним рядком.
— Вона не могла розповісти більше? — пробурмотіла жінка. — Подивимося, чи дотримається вона цього... — Раптом її обличчя проясніло. — Ґаебріле, її підвищили до посвяченої. Менше року у Вежі, — а вже підвищили. — Усмішка зникла так само раптово, як і з’явилася, і вона стиснула рота. — Коли я дістанусь до цієї нещасної дитини, вона пожалкує, що вже не послушниця.
Світло, подумав Мет, хоч щось може покращити її настрій? Юнак вирішив, що йому доведеться розповісти їй зараз, — хоч він і сподівався, що вона не матиме такого вигляду, наче збирається відрубати комусь голову.
— Моя королево, я випадково підслухав...
— Тихо, юначе, — спокійно сказав смаглявий чоловік у вишитому золотом каптані. Він був вродливим, — майже таким же, як Ґалад, — і мав молодецький вигляд, попри сивину на скронях. Мав поставу більшого масштабу: був вищий від Ранда — й майже такий широкий у плечах, як Перрин.
— Ми послухаємо тебе за хвилину, — він простягнув руку через плече Морґейз і висмикнув у неї листа. Вона подивилася на нього — Мет помітив, як вона спалахнула — але смаглявий чоловік поклав сильну руку на її плече, не відриваючи очей від того, що читав, і лють Морґейз ущухла. — Схоже, вона знову покинула Вежу, — сказав він. — За наказом Престолу Амерлін. Ця жінка знову переходить межі, Морґейз.