Товстий офіцер зі щурячими очима досі стояв із гвардійцями, і, коли він побачив Мета, його обличчя знов побуряковіло. Однак перш ніж він встиг щось сказати, заговорив Талланвор.
— Він доправив листа королеві від дочки-спадкоємиці. Радій, Елбере, що ні Морґейз, ні Ґаебріл не знають, що ти намагався зупинити його. Особливо лорд Ґаебріл цікавився звісткою від Елейн.
Обличчя Елбера стало білим, як його комір. Він гнівно зиркнув на Мета і розвернувся до гвардійців; його очі-намистинки вдивлялися в забрала їхніх шоломів так, наче він хотів з’ясувати, чи бачив хтось із них його страх.
— Дякую, — сказав Мет Талланвору. Він і справді відчував вдячність. Юнак забув усе, що було пов’язано з товстуном, поки не подивився знову на його обличчя. — Бувай здоровий, Талланворе.
Він рушив овальною площею, намагаючись крокувати не надто швидко, і дуже здивувався, коли Талланвор пішов поруч. Світло, він людина Ґае-бріла — чи Моргейз ? Мет уже майже відчував, як лезо ножа от-от простромить його спину між лопатками — він не знає, щоб я згорів! Ґаебріл не підозрює, що я знаю! — коли врешті офіцер заговорив:
— Ти довго був у Тар Балоні? У Білій Вежі? Достатньо довго, щоб дізнатися щось про них?
— Я був там лише три дні, — обережно відповів Мет. Він сказав би й менше. Якби міг доправити листа, не визнаючи, що був у Тар Балоні, то так би й зробив — але він не думав, що цей чоловік повірить у те, що він подолав увесь цей шлях, аби побачити свою сестру, і повернувся в той же день. Що, заради Світла, йому потрібно ? — Я дізнався лише те, що встиг побачити за цей час. Нічого важливого. Вони не провели мені екскурсію й нічого не сказали. Я був там лише для того, аби побачити Елс.
— Ти мав щось чути, юначе. Хто така Шеріам? Що означає розмова з нею в її кабінеті?
Мет енергійно похитав головою, щоб на його обличчі не було помітно полегшення.
— Я не знаю, хто це, — правдиво відповів він. Можливо, він і чув, як Еґвейн та Найнів згадували це ім’я. Айз Седай, мабуть? — Чому це повинно щось означати?
— Не знаю, — тихо сказав Талланвор. — Я не знаю аж так багато. Інколи мені здається, що вона намагається щось сказати... — Він уважно подивився на Мета. — Ти справді доброчесний андорець, Томе Ґрінвелле?
— Аякже. — Світло, якщо я скажу це ще раз, то сам почну в це вірити. — А як щодо тебе? Ти відданий Морґейз чи Ґаебрілу?
Талланвор глянув на Мета таким немилосердним поглядом, — таким немилосердним може бути хіба кидок під час гри у кості.
— Я служу Морґейз, Томе Ґрінвелле. їй, — до самої своєї смерті. Щасливої дороги!
Він розвернувся й рушив назад до палацу, тримаючи руку на мечі.
Спостерігаючи, як той віддаляється, Мет пробурмотів до себе:
— Ставлю на те, — він ляснув по шкіряному мішечку Ґаебріла, — що Ґаебріл говорить те саме!
Що б не відбувалося в палаці, — він не хотів брати в тому участі. І він прагнув переконатися в тім, що Еґвейн та інші теж у це не вплутані. Дурні жінки! Тепер я маю стежити, щоб їхній бекон не згорів, — замість того, щоб слідкувати за своїм! Він не кинувся бігти, поки вулиці не сховали його від палацу.
Коли Мет повернувся до корчми «Благословення королеви», у бібліотеці практично нічого й не змінилося. Том із господарем досі сиділи над кам’яною дошкою — завдяки розташуванню камінців він побачив, що це була вже інша гра, хоч і не більш вдала для Ґілла — а кіт знову, вилизуючись, сидів на столі. Таця з їхніми згаслими люльками та стравами для двох стояла поруч з котом, а речі Мета зникли з крісла. Біля ліктя кожного чоловіка стояв келих вина.
— Я їду від вас, майстре Ґілле, — сказав він. — Ви можете залишити монету й принести за неї поїсти. Я ще встигну поїсти, — але далі вирушаю У Tip.
— Куди так поспішати, хлопче? — Том, здавалося, спостерігав за котом більше, ніж за дошкою. — Ми лише приїхали.
— Виходить, ти доправив лист леді Елейн? — нетерпляче сказав господар. — І, схоже, навіть залишився цілим. Ти й справді переліз стіну, як і той юнак? Але це неважливо. Лист заспокоїв Морґейз? Чи ми все ще повинні ходити навшпиньках, чоловіче?