— Гадаю, він її заспокоїв, — відповів Мет. — Думаю, так.
Якусь мить він вагався, зважуючи гаманець Ґаебріла. Той задзвенів. Мет не перевіряв, чи там справді було десять золотих монет, однак за вагою було десь так.
— Майстре Ґілле, що ви можете мені сказати про Ґаебріла? Окрім того, що він не любить Айз Седай. Ви кажете, що він у Кеймліні віднедавна?
— Чому ти розпитуєш про нього? — спитав Том. — Базеле, ти збираєшся ставити камінь чи ні?
Господар зітхнув і поставив чорний камінець на дошку, та менестрель похитав головою.
— Що ж, хлопче, — сказав Ґілл, — нема чого тут розповідати. Він приїхав із заходу, взимку. Думаю, десь із твоїх місць. Можливо, з Межиріччя. Чув, що згадувались гори.
— У Межиріччі немає лордів, — сказав Мет. — Можливо, хіба десь біля Вейрлона. Не знаю.
— Може, й так, юначе. Я ніколи не чув про нього раніше, — але я й не стежу за ними. Він приїхав, коли Морґейз була у Тар Валоні, і половина міста боялася, що Вежа підлаштує і її зникнення. Інша половина не хотіла, щоб вона поверталася. Знову почалися заворушення, як і минулого року наприкінці зими.
Мет похитав головою.
— Мене не цікавить політика, майстре Ґілле. Я хочу знати лише про Ґаебріла.
Том похмуро зиркнув на нього і почав вичищати соломинкою залишки тютюну зі своєї люльки.
— Я про нього й розповідаю, хлопче, — сказав Ґілл. — Під час заворушень він став лідером тієї частини, що підтримувала Морґейз — подейкували, він навіть був поранений у бою, — і до того часу, коли вона повернулася, завдяки йому заворушення було придушене. Ґарету Бріну не сподобалися методи Ґаебріла — він може бути дуже жорстоким, — але Морґейз так рада була побачити відновлений порядок, що призначила його на посаду, яку колись обіймала Елайда.
Господар замовк. Мет чекав, що той продовжить, — але цього не сталося. Том узяв свою люльку, набиту тютюном, і підвівся, щоб запалити її скрученим папірчиком від маленької лампи, яка саме заради цього й стояла на полиці над каміном.
— Щось іще? — спитав Мет. — У цього чоловіка повинна бути причина зробити все те, що він зробив. Якщо він одружиться з Морґейз, — то стане королем, коли вона помре? Якщо Елейн теж буде мертва?
Том закашлявся, підпалюючи люльку, а Ґілл засміявся.
— У Андору є королева, хлопче. Завжди — королева. Якщо Морґейз та Елейн помруть — не приведи Світло! — тоді трон отримає найближча родичка Морґейз. Принаймні зараз цілком зрозуміло, хто це буде, — двоюрідна сестра Морґейз, леді Дайлін. Не як тоді, за часів Правонаступництва, коли Тиґрейн зникла. Тоді минуло два роки, перш ніж Морґейз зійшла на Левиний трон. Дайлін може залишити Ґаебріла своїм радником чи вийти за нього заміж, щоб укріпити рід — хоч навряд чи вона цього захоче, якщо тільки в Морґейз не буде дитини від нього, — але навіть тоді він буде прин-цом-консортом. І не більше. Дякувати Світлу, Морґейз — іще молода жінка. І Елейн здорова. Світло! У листі вона ж не пише, що захворіла?
— З нею все добре. — Принаймні було до цього часу. — Ви можете ще щось сказати про нього? Схоже, вам він не подобається. Чому?
Господар замислився, потер підборіддя й кивнув.
— Мені б не хотілося, щоб він одружився з Морґейз, — але насправді я не знаю чому. Кажуть, він хороший чоловік; всі вельможі слухаються його. Мені не подобаються люди, яких він взяв у гвардію. Надто багато змінилося вже відтоді, відколи він прийшов, — але я не можу все повісити на нього. Надто багато людей почали шепотітися по кутках з моменту його появи. Ти скажеш, що всі ми були кайренцями, — такими, як до громадянської війни: усюди шукаємо вигоду й щось вигадуємо. Мені почали снитися погані сни після приїзду Ґаебріла, — і не мені одному. Дурниці, через які й перейматися не варто, — ці сни. Все це лише хвилювання за Елейн — і через те, що Морейн вирішить робити з Білою Вежею та людьми, що чинять як кайренці. Я не знаю. Чому ти розпитуєш про лорда Ґаебріла?
— Бо він хоче вбити Елейн, — сказав Мет, — і Еґвейн та Найнів разом з нею.
У тому, що сказав Ґілл, не було нічого корисного для нього. Щоб я згорів, — я не повинен знати, чому він хоче їх убити. Я просто мушу зупинити його. Обидва чоловіки знову витріщалися на нього. Так, наче він божевільний. Знову.
— Ти що, знову захворів? — підозріло спитав Ґілл. — Я пам’ятаю, як ти минулого разу витріщався на всіх. Тобі знову погано, — чи ти вирішив так пожартувати? Ти схожий на дотепника, як на мене. Якщо це так, то жарт невдалий!
Мет набурмосився.
— Ніякий це не клятий жарт. Я підслухав, як він говорив якомусь чоловіку на ім’я Комар відрубати Елейн голову. А заодно й Еґвейн та Найнів. Великий чоловік із сивиною в бороді.