— Спустіть коней на берег, капітане, — сказала вона Каніну. — Я скажу майстрині Мериїм та майстрині Кари лі.
Найнів була Мериїм, а Елейн — Карилою.
— Я вже відправив хлопця повідомити їм, майстрине Джослін. А ваші тварини опиняться на березі, щойно мої люди облаштують лонжерон.
Він був дуже задоволений тим, що спекався їх. Вона хотіла сказати, щоб вони не поспішали, але одразу ж відкинула цю думку. Можливо, похитування «Змієшийки» й зупинилося, — але вона хотіла відчути тверду землю під ногами. Негайно. Утім, дівчина зупинилася, щоб погладити Імлу по носі, й дозволила сірій кобилі понюхати її долоню, — щоб Канін побачив, що вона не поспішає.
Найнів та Елейн з’явилися на сходах, що вели від кают, навантажені своїми клунками й саквами, причому Елейн майже тягла на собі Найнів. Коли Найнів побачила, що Еґвейн дивиться на них, то відступила від дочки-спадкоємиці й решту шляху до вузького трапу на пристань пройшла без сторонньої допомоги. Двоє чоловіків підійшли, щоб закріпити широкий брезентовий ремінь під животом Імли, і Еґвейн поквапилася донизу, щоб забрати свої речі. Коли вона повернулася, її кобила вже була на пірсі, а чалий кінь Елейн теліпався на середині шляху.
Дівчина відчула полегшення, коли вийшла на док. Він не гойдався й не хилився. Відтак вона почала роздивлятися місто, через яке вони так настраждались.
Кам’яні склади обгороджували довгі доки — і, схоже, тут було дуже багато кораблів: великих і малих, як пришвартованих уздовж доків, так і заякорених у ріці. їй не хотілося на них дивитись. Tip був збудований на рівнині, без жодного пагорба. Внизу, у брудних вуличках між складами, вона побачила будинки, заїзди та корчми з дерева та каменю. їхні дахи з шиферу або черепиці мали дивні гострі кути, а деякі гостро здіймалися вгору. Окрім цього, вона могла розгледіти високу стіну з темно-сірого каменю, а за нею — вершини веж з високими балконами довкола та палаци з білими куполами. Ті бані мали квадратну форму, а вершини веж були загостреними, як і деякі дахи за стіною. Загалом, Tip був такий же великий, як Кеймлін чи Тар Валон, і, хоч і не такий гарний, а проте був одним із дійсно величних міст. Особливо важко було відірвати погляд від Твердині Тіра.
Вона знала про неї з розповідей, чула, що це була найбільша й найстаріша фортеця у світі, перша споруда після Світотрощі, — а проте її вигляд все одно вразив Еґвейн. Спершу вона подумала, що це велетенський кам’яний схил чи безплідна гора, що простяглася на сотні гайд на захід від річки Еринін, через стіну й місто. Навіть після того, як вона побачила три велетенських прапори, що майоріли на величезній висоті, — три білих півмісяця по діагоналі через наполовину червоне, наполовину золоте поле; знамено тріпотіло на висоті щонайменше трьохсот кроків над річкою, — і було достатньо великим, щоб його було добре видно. Навіть коли вона роздивилася зубчасті стіни й вежі, важко було повірити, що Твердиня Тіра була збудована, а не вирізьблена зі скелі.
— Створено з використанням Сили, — пробурмотіла Елейн. Вона теж витріщалася на Твердиню. — Сплетені потоки Землі, щоб витягти з неї каміння; Повітря, щоб доправити його з усіх куточків світу; Землі й Вогню, — щоб зібрати все це в одне ціле, без швів, стиків чи будівельного розчину. Атуан Седай каже, що зараз Вежа не змогла б таке зробити. Дивно, якщо врахувати ставлення до Сили високих лордів.