— Я, — сказала Найнів. — Мені потрібно щось від нудоти. І, можливо, одній з моїх компаньйонок також. Якщо ми потрапили в правильне місце.
— Ви не тіренки, — сказала жінка. — Можна було здогадатися по вашому одязі ще до того, як ви заговорили. Я матінка Ґунна. Мене також називають Мудрою жінкою, але я вже надто стара, щоб на це відзиватися. Заходьте, — я дам вам щось від шлунка.
У неї була чиста невеличка кухня з мідними горщиками, розвішаними по стіні, а зі стелі звисали сухі трави й ковбаси. Кілька високих шаф зі світлого дерева мали дверцята з вирізьбленою на них якоюсь високою травою. Стіл був вичищений мало не до білини, а спинки крісел прикрашені різьбленими квітами. Горщик з рибним супом варився на кам’яній пічці, а чайник з носиком якраз закипів. Еґвейн з радістю помітила, що камін не горів; пічка й так сильно гріла, хоча здавалося, що матінка Ґунна цього не помічала. Тарілки вишикувалися на камінній полиці, а весь інший посуд був акуратно складений на полицях з обох сторін. Підлогу, схоже, тільки-но підмели.
Матінка Ґунна зачинила за ними двері, і, коли вона рушила кухнею до шаф, Найнів спитала:
— Який чай ви мені дасте? З ланцелиста? Чи з блакитного зілля?
— Який у мене буде. — Матінка Ґунна потягнулася до шафи й дістала якусь кам’яну банку. — Оскільки останнім часом я не мала змоги збирати трави, я заварю тобі білоболотний лист.
— Не чула про такий, — повагом сказала Найнів.
— Він діє так само, як ланцелист, але має гіркуватий присмак, — хоча на це мало хто звертає увагу.
Огрядна жінка висипала висушені й подрібнені листки в блакитний чайник й віднесла його до каміна, щоб додати гарячої води. — Значить, ти теж займаєшся ремеслом? Сідайте. — Вона вказала на стіл рукою, у якій тримала дві сині скляні чашки, котрі взяла з полиці. — Сідайте й поговоримо. Кого ще нудить?
— Яв нормі, — побіжно кинула Еґвейн, коли сіла в крісло. — Тебе нудить, Кирило? — Дочка-спадкоємиця з певним роздратуванням похитала головою.
— Неважливо. — Сива жінка налила чашку темної рідини для Найнів, а тоді сіла навпроти. — Я зробила достатньо для двох. Чай з білоболотника зберігається довше від солоної риби. Він лікує краще, чим довше настоюється, — але й стає гіркішим. Пий стільки, щоб заспокоївся шлунок, — і скільки витримає твій язик. Пий, дівчино. — За мить вона наповнила ДРУГУ чашку й зробила ковток. — Бачиш? Він не зашкодить.
Найнів піднесла свою чашку до рота й після першого ж ковтка невдо-волено пирхнула. Коли вона поставила чашку на стіл, її обличчя набуло спокійного виразу.
— Можливо, трохи гіркуватий. Скажіть, матінко Ґунно, довго нам ще доведеться миритися з цим дощем і грязюкою?
Старша жінка насупилася, невдоволено оглядаючи всіх трьох дівчат, а потім зупинила погляд на Найнів.
— Я не Шукачка Вітрів з Морського народу, дівчино, — тихо сказала вона. — Якби я могла передбачати погоду, то швидше б сунула собі під сукню срібну щуку, аніж визнала б це. Захисники вважають, що це — витівки, котрі нагадують Айз Седай. Тож ти займаєшся ремеслом, чи не так? Схоже, у вас була тривала подорож. Що використовують від втоми? — раптом різко спитала вона.
— Напій із плоскозілля, — спокійно сказала Найнів, — або корінь анді-лею. Якщо вже ви ставите питання, — то що ви дасте, аби полегшити пологи?
Матінка Ґунна пирхнула.
— Прикладу гарячі рушники, дитино, і, можливо, дам трохи білого фенхеля, якщо пологи особливо важкі. Жінці більше й не потрібно, — хіба ще заспокійлива рука. Ти не можеш вигадати питання, на яке б не відповіла дружина фермера? Що б ти дала від болю в серці? Смертельно небезпечного.
— Порошок цвіту ґендин на язик, — твердо сказала Найнів. — Якщо в жінки гострий біль у животі, й вона блює кров’ю, — що тоді?
Вони напосіли одна на одну, немовби випробовуючи, і все швидше й швидше перекидалися питаннями та відповідями. Інколи допит трохи сповільнювався, — коли одна з них говорила про рослину, яку друга знала під іншою назвою; проте потім вони знову набирали швидкість, сперечаючись про переваги настоянок над чаями, мазей над припарками, про те, в яких випадках ті кращі від інших. Поступово всі запитання змістилися на зілля й коріння, про які знала, пригадуючи назви, лише вона одна. Еґвейн це починало дратувати.
— Після того, як ти даси йому кістков’яз, — продовжувала матінка Ґунна, — потрібно загорнути зламану кінцівку в рушник, змочений водою, де ти варила козиний цвіт, — пам’ятай, лише синій! — Найнів нетерпляче кивнула, — і якомога гарячіший. Одна порція козиних квітів до десяти води, не слабше. Заміни рушник, коли він вже перестане парувати, й продовжуй так протягом всього дня. Кістки зрощуватимуться вдвічі швидше, аніж якби ти застосувала лише кістков’яз, і будуть удвічі міцнішими.