Його очі, здавалося, знову вивчали Найнів.
— Яка ваша ціна? — різко спитала вона.
— За повернення вкрадених речей, — жваво сказав він, — я беру десяту частину вартості того, що повернув. Якщо потрібно знайти людину, — то срібну марку за особу. Матінка Ґунна сказала, що вкрадені речі мають цінність лише для вас, майстрине, — тож я пропоную це вирішити вам самим. — Він знов усміхнувся; у нього були дуже білі зуби. — Я б узагалі не брав з вас грошей, — от тільки колеги по цеху косо на мене дивитимуться; тож я візьму мінімальну ціну. Мідяк чи два, — не більше.
— Я знаю мисливця за злодіями, — сказала Елейн. — 3 ПТайняру. Дуже шанований чоловік. Він носить мечолам, а також — меч. А ви чому не носите?
На мить Сандар мав зляканий вигляд, а тоді він засмутився від того, що показав це. Він не зрозумів її натяку — або ж з якоїсь іншої причини вирішив проігнорувати її слова.
— Ви не тіренці. Я чув про шончанців, майстрине, — небилиці про траллоків і про те, що кожен чоловік — воїн.
Він усміхнувся так, наче всі ці історії були казочками для дітей.
— Ці розповіді правдиві, — сказала Еґвейн. — Принаймні деякі. Я була в шончанців.
Він змигнув і продовжив далі.
— Я не лорд, не багатій-торговець, і навіть не воїн. Захисники особливо не турбують іноземців за носіння меча — звісно, якщо вони не залишаються тут надовго, — але мене за таке кинуть у в’язницю під Твердинею. Такі закони, майстрине. — Його рука потерла палицю, мовби несвідомо. — Я добре даю собі раду й без меча. — Він знов усміхнувся до Найнів. — Тепер, якщо ви опишете ці речі...
Він зупинився, коли вона поставила гаманець на край столу й відрахувала тринадцять срібних марок. Еґвейн подумала, що вона обирає найсвітлішу монету; усі були тіренські, лише одна — андорська. Амерлін дала їй значну суму золотом, однак навіть воно колись закінчиться.
Найнів замислено глянула в гаманець, перш ніж стягнути його шнурочками і покласти назад у сумку.
— Вам потрібно знайти тринадцять жінок, майстре Сандаре.
— Я зроблю це й за меншу ціну, — запротестував він. — І мені не потрібна додаткова винагорода. Я пропоную те, що пропоную. Не бійтеся, що я візьму хабар.
— Можете не боятися, — погодилася Аїлгуїн. — Як я вже сказала, він чесний. Лиш не вірте, коли він казатиме, що любить вас.
Сандар невдоволено подивився на неї.
— Я плачу гроші, майстре Сандаре, — твердо сказала Найнів, — а значить, обираю товар. Ви знайдете цих жінок, — але не більше. — Вона зачекала, поки він неохоче кивне головою, а тоді продовжила: — Вони можуть бути разом, а можуть і окремо. Перша — тарабонка. Вона трохи вища від мене, з темними очима й світлим, медового кольору волоссям, яке вона заплітає в безліч маленьких кісок, згідно з тарабонською модою. Дехто вважає її вродливою, але вона не сприйме це за комплімент. У неї злий понурий рот. Друга — кандорка. У неї довге темне волосся з сивим пасмом над лівим вухом і...
Найнів не називала імен, — а Сандар і не питав. Імена можна легко змінити. Його усмішка зникла, коли почалась розмова про справу. Дівчина описала тринадцять жінок, поки він уважно її слухав, — а коли та закінчила, Еґвейн була впевнена, що він може розповісти все слово в слово.
— Можливо, матінка Ґунна вже сказала вам це, — закінчила Найнів, — але я повторю. Ці жінки значно небезпечніші, ніж ви можете собі уявити.
Більше дюжини осіб померли від їхніх рук, — це ті, про кого я знаю; і я не здивуюся, якщо це тільки крапля в морі крові, яку вони пролили.
Сандар і Аїлгуїн моргнули від здивування.
— Якщо вони дізнаються, що ви питаєте про них, то ви загинете. Якщо вони схоплять вас, то змусять розповісти, де ми, і тоді матінка Ґунна може загинути разом з нами.
Сива жінка недовірливо подивилася на неї.
— Повірте! — Погляд Найнів вимагав згоди. — Повірте, або я заберу срібло й знайду когось іншого, — з мізками!
— Коли я був молодим, — промовив Сандар серйозним голосом, — кишенькова злодюжка увігнала ножа мені між ребрами, — адже я не думав, що гарненька молода дівчина може так само впевнено штрикнути когось, як і чоловік. Більше я такої помилки не припускаюся. Я буду поводитися, наче ці всі жінки — Айз Седай із Чорної Аджі.
Еґвейн ледь не вдавилася, і він сумно всміхнувся, коли зсипав монети в свій гаманець і засунув його за пасок.
— Я не хотів налякати вас, майстрине. У Тірі немає Айз Седай. Це може тривати кілька днів, якщо вони разом. Тринадцять жінок укупі буде легше знайти; поодинці ж — складніше. Але у будь-якому разі я знайду їх. І я їх не відлякаю. І ви дізнаєтеся, де вони.
Коли він припасував свого солом’яного капелюха та колодки і вийшов чорним ходом, Елейн сказала: