Як я повернулася1? дивувалася Еґвейн. Світло, я навіть не знаю, що зробила. Вона розуміла, що просто хотіла відтягнути те, що мала сказати. Розв’язавши шнурок на шиї, вона поклала перстень з Великим Змієм і більший перекручений перстень-тер ’ашріал на свою долоню.
— Вони чекають на нас, — врешті сказала вона. Не було потреби казати хто. — І, гадаю, вони знають, що ми в Тірі.
Надворі гроза вдерлася в місто.
Дощ барабанив по палубі над головою; Мет дивився на кам’яну дошку на столі між ним і Томом, але насправді не міг сконцентруватися на грі, — навіть з андорською срібною маркою, що була на кону. Грім гуркотів, а в маленькому вікні було видно спалахи блискавок. Капітанську каюту «Швидкого» освітлювали чотири ліхтарі. Клятий корабель хоч і гладенький, як пташка, але суне до біса повільно. Судно трохи хитнулося, тоді ще раз; схоже, його хід змінився. Хай тільки зажене нас на мілину! Якщо він не витисне з цієї таратайки більшу швидкість, я засуну йому це золото до горлянки! Позіхаючи — він не міг нормально поспати ще з Кеймліна; не міг перестати переживати, щоб добре виспатися, — він поклав біленький камінець на перетин двох ліній; через три ходи він оточить десь п’яту частину Томових чорних камінців.
— Ти був би непоганим гравцем, хлопче, — сказав менестрель із люлькою в зубах, ставлячи свій наступний камінець, — якби зосередився на грі.
Його тютюн пахнув листям і горіхами. Мет потягнувся по ще один камінець із купки біля його ліктя, а тоді моргнув — і облишив камінь. За ті ж три ходи Томові камінці оточать більше третини його власних. Він не помітив, як це сталося, — і не бачив виходу.
— Ти коли-небудь програвав? Хоч одну гру?
Том витягнув люльку й погладив вуса.
— Давно такого не було. Морґейз раніше вигравала в мене десь половину партій. Кажуть, хороші командири солдат і хороші гравці у Велику гру так само вправні й в камінці. Вона — одна з них, і я впевнений, що Морґейз змогла б командувати також і битвою.
— Може, краще в кості ще раз? Камінці забирають багато часу.
— Мені подобається вигравати частіше, аніж один раз на дев’ять чи десять кидків, — сухо сказав сивоволосий чоловік.
Мет зірвався на ноги, коли двері розчахнулися й увійшов капітан Д ерн. Чоловік з квадратним обличчям струсив краплини дощу з рукавів свого плаща, бурмочучи собі під ніс якісь прокльони.
— Хай Світло спопелить мої кістки, — не знаю, чому я дозволив вам найняти «Швидкого». Вам, що вимагали довбаної швидкості в найтемнішу ніч та в найсильніший дощ. Більшу швидкість. Завжди більше клятої швидкості! Ми могли сотні разів загнати судно на корабельна мілину!
— Ви хотіли золота, — різко сказав Мет. — Ви казали, що це старе корито буде швидким, Дерне. Коли ми будемо в Тірі?
Капітан силувано всміхнувся.
— Ми вже пришвартовуємося. Хай мене спалять, як клятого фермера, якщо хтось зможе знову вмовити мене везти те, що може спалахнути. А зараз — де решта мого золота?
Мет кинувся до одного з малих вікон і визирнув надвір. Завдяки яскравим спалахам блискавки він міг побачити мокрий кам’яний док, але не більше. Він витяг другий гаманець із золотом з кишені і кинув його Дерну. Чи чувано, щоб річковий чоловік не грав у кості!
— Давно пора, — прогарчав він. Світло, сподіваюся, я не спізнився.
Мет зібрав увесь свій одяг і покривала в шкіряну торбу й повісив її на одне плече, а згорток феєрверків за мотузок, який він до них прив’язав, — на інше. Його плащ майже цілковито прикрив їх, лише попереду виднівся край. Краще вже змокне він, аніж феєрверки. Він може висохнути й на вигляд буде, як новенький; а дослід з відром показав, що феєрверк так не може. Схоже, Рандів тато мав рацію. А Мет завжди думав, що Рада Селища не запускає їх під дощем, бо кращі видовиська виходять саме у ясні ночі.
— Ти ще не надумав продати цю річ? — Том накинув на плечі свій плащ менестреля. Він накрив ним шкіряні чохли арфи й флейти, але клунок зі своїм одягом і покривалами повісив на спину поверх плаща.
— Поки я не зрозумію, як вони працюють, я їх не продам, Томе. Окрім того, подумай, як класно було б запустити їх усі водночас.
Менестрель здригнувся.
— Поки що ти не підірвеш їх усіх воднораз, хлопче. Поки що ти припиниш жбурляти їх у багаття під час вечері. Я не закриватиму на це очі, — на те, як ти поводишся з ними. Тобі пощастило, що капітан не викинув нас за борт два дні тому.
— Він би не зробив цього, — засміявся Мет. — Спершу він би захотів гаманець. Еге Дерне?
Дерн підкинув гаманець із золотом у руці.
— Раніше я не питав, — але золото вже моє, і я його тобі не поверну. Для чого це все? Так збіса сильно поспішати.