Меч Комара лежав біля його руки. Але він не рухався. Чоловік дивився на Мета, коли той відкинув меч і схилився на одне коліно перед ним. Світло! Мабуть, він зламав хребет!
— Я казав тобі їхати звідси, Комаре. Твій талан вичерпався.
— Дурень, — хрипів кремезний чоловік. — Ти... думаєш, я... єдиний... хто полює на них? Вони не... доживуть до... — Його очі витріщалися на Мета, а рот був відкритим, — однак він нічого більше не казав. І не скаже.
Мет дивився у ці скляні очі, намагаючись витягнути більше слів з мертвого чоловіка. Хто ще, — щоб ти згорів1? Хто? Де вони? Мій талан. Щоб я згорів, — що сталося з моїм таланом? Він усвідомив, що господар відчайдушно смикає його за руку.
— Ти маєш іти. Мусиш. Перш ніж прийдуть захисники. Я покажу їм кості. Скажу, що це був чужинець, але високий чоловік. З рудим волоссям і сірими очима. Ніхто не постраждає. Чоловік, який наснився мені минулої ночі. Не справжній. Ніхто не заперечить мені. Бо він всіх ошукав зі своїми кубиками. Але ти маєш піти. Мусиш!
Усі в кімнаті старанно дивилися кудись в інший бік. Мет дозволив відтягти себе від мертвого чоловіка й виштовхати на вулицю. Том уже чекав під дощем. Він схопив Мета за руку й квапливо потягнув його вниз по вулиці; волочив хлопця, що спотикався, за собою. Метів каптур звисав на спину; дощ намочив його волосся й стікав обличчям униз по шиї, але він цього не помічав. Менестрель продовжував озиратися через плече, вдивляючись у вулицю поза ними з Метом.
— Ти що, заснув, хлопче? А там ти не був схожим на сонного. Давай, юначе. Захисники заарештують будь-якого чужоземця за дві вулиці, — байдуже, як його опише господар.
— Це талан, — бурмотів Мет. — Я зрозумів. Кості. Мій талан спрацьовує краще; що все... випадково. Як кості. Не так, яку картах. Не в камінцях. Там багато схем. Це має бути випадковістю. Навіть Комар. Я заходив у кожну корчму. А до цієї зайшов випадково. Томе, якщо я збираюся знайти Еґвейн та інших вчасно, я мушу шукати без плану.
— Про що ти говориш? Чоловік мертвий. Якщо він уже вбив їх... Що ж, ти помстився за них. Якщо ні, — то вони в безпеці. А зараз ти можеш в біса піти швидше? Захисники незабаром прийдуть, і вони будуть не такі ніжні, як гвардійці королеви.
Мет вивільнив руку й пришвидшив нетверду ходу, тягнучи палицю -
— Він проговорився, що не знайшов їх ще. Але сказав, що він не цінний, хто на них полює. Томе, я вірю йому. Я дивився йому в очі, — і він сказав правду. Я досі маю знайти їх, Томе. І тепер я навіть не знаю, хто за ними полює. Я мушу знайти їх.
Тамуючи позіхання кулаком, Том натягнув Метові каптур від дощу.
— Не сьогодні, хлопче. Мені треба поспати. І тобі теж.
Мокро. Краплі стікають з волосся на моє обличчя. У голові туманилося. За мить він зрозумів, що це через потребу сну. І усвідомив, наскільки втомленим був, — якщо йому доводилося думати для того, щоб це відчути.
— Твоя правда, Томе. Але я продовжу шукати, як тільки почне світати.
Менестрель кивнув та закашлявся, і вони під дощем дійшли до «Білого півмісяця».
Світати почало вже невдовзі, — проте Мет витягнув себе з ліжка і разом із Томом вирушив на пошуки, відвідуючи кожну корчму в Тірі. Мет дозволив собі блукати, куди тільки поведе настрій і наступний поворот, не шукаючи конкретної корчми, і підкидав монетку, щоб вирішити, заходити чи ні. Три дні й ночі він робив так, — і три дні й ночі безперервно дощило. Інколи гриміло, інколи ні, — але завжди лило.
Томів кашель дедалі погіршувався, тож він перестав грати на флейті й розповідати історії, і не хотів виносити арфу на таку погоду зовсім; він наполягав, що вони шукатимуть разом, і люди все ще були більш довірливі до менестреля. Метовий талан у грі в кості, здавалося, іще збільшився відтоді, відколи він почав хаотично блукати корчмами, — хоча й ніколи не залишався там надовго, щоб виграти щось більше від кількох монет. Ніхто з них не почув нічого корисного. Чутки про війну з Ілліаном. Чутки про вторгнення в Меєн. Чутки про вторгнення з боку Андору; про Морський народ, що припиняє торгівлю; про армії Артура Яструбине Крило, що повстали з мертвих. Чутки про повернення Дракона. Чоловіки, з якими грав Мет, були такі ж понурі через всі ці чутки; здавалося, вони вишукують найпохмуріші плітки й вірять їм лише наполовину. Втім, хлопець не почув жодних поговорів, котрі могли б привести його до дівчат. Жоден власник не бачив дівчат, які б відповідали його описам.
Йому почали снитися жахіття, — без сумніву, через хвилювання. Еґвейн, і Найнів, і Елейн, і з ними якийсь чолов’яга з коротко стриженим світлим волоссям, вбраний у каптан із широкими смугастими рукавами, як у Комара, що сміявся й сплітав сіті довкола них. Лише інколи замість дівчат була Морейн; іноді той чоловік тримав кришталевого меча, що блищав, як сонце, щойно він його торкався. Іноді цей меч тримав Ранд. Чомусь саме Ранд снився йому найчастіше.