Якщо для них, — то чому не для Еґвейн ? Вона поки не думатиме про це. Дівчина поводилася вередливо, — пирхала у відповідь на найочевидніші пропозиції, відкидала найрозумніші рішення. Навіть коли було зрозуміло, що вони повинні зробити, Еґвейн хотіла переконатися в цьому. Найнів не звикла переконувати людей, — особливо тих, яких колись пеленала. Те, що вона була тільки на сім років старша від Еґвейн, до уваги не бралося.
Це все — через ті погані сни, казала вона собі. Я не розумію, що вони означають, — і тепер Елейн та я теж їх бачимо. Але я все одно не розумію, як їх тлумачити. А Сандар каже лише, що досі шукає, — і я так втомилася від цього... Я могла би просто плюнути на все це! Вона так сильно смикнула свою косу, що аж заболіло. Принаймні Найнів змогла переконати Еґвейн не використовувати тер’ан/ріал знову, а покласти його назад до мішечка і не носити постійно на шиї. Якщо Чорна Аджа в Тел’аран’ріоді... Вона не хотіла про це думати. Ми знайдемо їх!
— Я здолаю їх, — пробурмотіла вона. — Намагаються продати мене, як вівцю! Полюють, як на тварину! Цього разу я — мисливець, а не кролик! Ця Морейн! Якби вона не прийшла в Емондів Луг, я б змогла навчити Еґвейн усьому. І Ранд... Я могла б... Я могла б щось зробити.
Вона знала, що це було неправдою — і що ніщо б не допомогло; стало б тільки гірше. Вона ненавиділа Морейн майже так само, як Ліандрін чи Чорну Аджу, — можливо, навіть так само, як шончанців. Вона повернула за ріг, і Джюліну Сандару довелося відстрибнути з її дороги, щоб вона його не затоптала. Нехай він і звик носити колодки, однак чоловік спіткнувся, і від падіння в багно його вберегла лише власна палиця. Вона дізналася, що це світле ребристе дерево називається бамбуком, і що насправді воно міцніше, ніж виглядає.
— Майстрине... ем... майстрине Мериїм, — сказав Сандар, відновивши баланс, — я... шукаю вас. — Він нервово всміхнувся. — Ви сердитеся? Чому ви так похмуро дивитеся на мене?
Вона розгладила зморшки на лобі.
— Я не через вас похмура, майстре Сандаре. М’ясник... Неважливо. Чому ви шукали мене? — Вона затамувала подих. — Ви дня йшли їх?
Він роззирнувся обабіч, мовби підозрював, що хтось із перехожих намагається їх підслухати.
— Так. Так, — і ви повинні повернутися зі мною. Тнпті чекають. Титлі. І матінка Ґунна.
— Чому ви так нервуєтесь? Вони не дізналися про наглі пошуки? — різко спитала вона. — Що вас налякало?
— Ні! Ні, майстрине. Я... я не викрив себе. — Його очі знов забігали обабіч, а тоді він ступив ближче і швидко, хрипко прошепотів: — Ці жінки, яких ви шукаєте, — у Твердині! Гості високого лорда! Високого лорда Се-мона! Чому ви назвали їх крадійками? Високий лорд Семон!
Він ледь не вищав. На його обличчі виступив піт.
Всередині Твердині! З високим лордом! Світло, —як ми тепер доберемося до них? Вона придушила свою нетерплячку.
— Заспокойтеся, — м’яко сказала вона. — Будь ласка, зберігайте спокій, майстре Сандаре. Ми можемо все вам пояснити. —■ Сподіваюся, що зможемо. Світло, якщо він побіжить до Твердині, щоб сказати цьому високому лорду, що ми шукаємо... —Ходімо в будинок, до матінки Ґунни. Джослін, Карила та я вам усе пояснимо. Чесно. Ходімо.
Він коротко, невпевнено кивнув і пішов поруч з нею, сповільнивши ходу, щоб дівчина могла давати собі раду зі своїми колодками. Здавалося, що йому хочеться втекти.
Біля дому Мудрої жінки Найнів поквапилася до чорного ходу. Ніхто не користувався парадним входом, наскільки вона бачила, — навіть сама матінка Ґунна. Коні були прив’язані до бамбукової загорожі, подалі від насаджених Аїлгуїн смоківниць та овочів, а їхня збруя була схована у будинку. Цього разу вона не зупинилася, щоб погладити ніс Ґайдіна й сказати йому, що він хороший хлопчик — і розумніший від свого тезки. Сандар зупинився, щоб зішкребти грязюку зі своїх колодок кінчиком палиці, а вона поспішила досередини.
Аїлгуїн Ґунна сиділа в одному зі своїх крісел з високою спинкою; її руки були міцно притиснуті до боків. Очі сивоволосої жінки розширились від гніву та страху, і вона люто боролася з чимось. Не рухаючи жодним м’язом. Найнів відчула тонке плетиво Повітря, — але зрозуміла, що сталося, ще до цього. Світло, вони знайшли нас! Щоб ти згорів, Сандаре!
Лють наповнила її, ламаючи внутрішні стіни, котрі зазвичай утримували її від Сили. Коли кошик упав з її рук, вона була білою квіткою на кущі терену, відкриваючись, щоб охопити саїдар, відкриваючись... Найнів мовби наткнулася на іншу стіну, — стіну з чистого скла; вона відчувала Істинне Джерело, але стіна оточувала її звідусіль, перепиняла від усього, окрім болю через неможливість наповнитися Єдиною Силою.