Сивоволоса жінка втомлено дивилася на пічку, де кипів її чайник. її губи рухалися, але вона нічого не говорила.
— Де вони? — вимагав Мет. — Це важливо! Вони в небезпеці, якщо я не знайду їх.
— Ти не розумієш, — тихо сказала вона. — Ти чужоземець. Високі лорди...
— Мені плювати на всяких... — Мет змигнув і подивився на Тома. Менестрель, схоже, спохмурнів, — але він при цьому так сильно кашляв, що Мет не був у цьому впевнений. — Який стосунок мають високі лорди до моїх друзів?
— Ти просто не...
— Не кажіть мені, що я не розумію! Я заплачу за інформацію!
Матінка Ґунна гнівно зиркнула на нього.
— Я не візьму гроші за!.. — Вона спохмурніла від люті. — Ти просиш мене сказати речі, про які я не можу говорити. Знаєш, що станеться зі мною, якщо я розповім — іти бовкнеш моє ім’я? Спочатку мені відріжуть язика. А тоді мене позбавлять інших частин тіла, — перш ніж високі лорди повісять те, що від мене залишиться, щоб протягом останніх годин я кричала, нагадуючи іншим, що треба підкорятися. І це не принесе жодної користі цим дівчатам, — ні моє зізнання, ні моя смерть!
— Обіцяю, що я не скажу вашого імені нікому. Присягаюся. — 1 я дотримаюся обіцянки, стара, — якщо ти тільки скажеш мені, де в біса вони є! — Будь ласка! Вони в небезпеці!
Жінка тривалий час вивчала його; а коли заговорила, то йому здалося, що вона знала всі подробиці про нього.
— Якщо ти присягаєшся, я розповім. Мені... вони подобалися. Але ти нічого не вдієш. Надто пізно, Метриме Коутоне. Ти спізнився на три години. їх забрали до Твердині. Високий лорд Семон послав по них. — Вона похитала головою від збентеження. — Він відправив... жінок, які... здатні направляти. Я не маю нічого проти Айз Седай, — але це було всупереч закону. Закону високих лордів. Можливо, вони порушують й інші закони, — але цей не повинні були. Чому високий лорд відправив Айз Седай за своїм дорученням? Для чого взагалі йому потрібні ці дівчата?
Мет ледь не вибухнув зо сміху.
— Айз Седай? Матінко Ґунно, у мене ледь серце не обірвалося, та й печінка також. Якщо по них приходили Айз Седай, то нічого хвилюватися. Не те, щоб вони мені подобалися, але ж вони... — Його усмішка майже розтала, коли жінка важко похитала головою.
— Хлопче, ці дівчата боролися, як крилатки в сітях. Айз Седай вони чи ні, — ті, хто прийшов по дівчат, були як трюмні помпи. Друзі не залишають стільки синців.
Його обличчя перекосилося. Айз Седай нашкодили 'їм? Що це, заради Світла, таке? Клята Твердиня. Порівняно з нею палац у Кеймліні здається прогулянкою на скотпоферму! Щоб я згорів! Я стояв прямо там у дощ — і дивився на цей будинок! Щоб я згорів, Світлом засліплений бовдур!
— Якщо ти зламаєш свою руку, — сказала матінка Ґунна, — я накладу шину й припарки; але якщо ти пошкодиш мою стіну, я зніму з тебе шкуру, мов з червоної риби!
Він моргнув, а тоді подивився на свій кулак і подряпані кісточки. Хлопець навіть не помітив, що вдарив стіну.
Широка жінка міцно схопила його руку, але пальці вона оглянула напрочуд делікатно.
— Нічого не зламано, — гмикнула вона через деякий час. Її погляд був ніжним, коли вона дивилася на його обличчя. — Схоже, ти турбуєшся про них. Принаймні про котрусь із них. Мені шкода, Мете Коутоне.
— Не варто, — сказав він. — Принаймні я знаю, де вони. Все, що мені потрібно, — це витягти їх звідти. — Він дістав свої останні дві андорські золоті крони й сунув їй у руку. — Це за ліки — і за те, що розповіли про дівчат. — Імпульсивно він швидко поцілував її в щоку й усміхнувся. — А це за мене.
Здригнувшись, вона торкнулася щоки, не знаючи, куди дивитися: на нього чи на монети.
— Витягнути їх звідти, кажеш. Так просто. З Твердині. — Раптом вона ткнула його пальцем під ребра — сильно, немовби паличкою. — Ти нагадуєш мого чоловіка, Мете Коутоне. Він був упертим дурнем, який теж плив крізь зуби шторму і сміявся. Я майже повірила, що тобі все вдасться. — Раптом вона подивилася на його брудні чоботи, котрі, схоже, помітила лише тепер. — Шість місяців я витратила на те, щоб навчити його не залишати брудних слідів удома. Якщо ти витягнеш тих дівчат, — на кого б з них ти не поклав око, — тяжко їй буде навчити тебе заходити в дім належним чином.
— Ви єдина жінка, здатна на це, — сказав він, і його усмішка збільшилася під її поглядом. Витягти їх. Ось і все, що я маю зробити. Витягти їх прямо з Твердині в клятому Тірі. Том знову закашляв. Він не піде у Твердиню в такому стані. От тільки — як я зупиню його?
— Матінко Ґунно, можу я залишити свого друга у вас? Гадаю, він надто хворий, аби повертатися до корчми.
— Що? — гаркнув Том. Він намагався встати зі стільця, кашляючи так, що заледве говорив. — Мені не... так погано, хлопче! Думаєш... пройти у Твердиню... це все одно... що на мамину кухню? Гадаєш... зможеш... хоча б до воріт дійти... без мене?