Менестрель повис на спинці стільця; бухикання й хрипи в грудях не дали йому навіть підвестися.
Матінка Ґунна поклала руку на його плече й штовхнула назад на стілець — дбайливо, немов дитину. Менестрель пильно зиркнув на неї.
— Я подбаю про нього, Мете Коутоне, — мовила вона.
— Ні! — вигукнув Том. — Ти не можеш... так вчинити зі мною! Ти не можеш... покинути мене... з цією старою...
Тільки її рука на плечі не дала йому зігнутися навпіл.
Мет всміхнувся до сивоволосого чоловіка.
— Я радий нашому знайомству, Томе.
Коли він квапливо вибіг на вулицю, то здивувався, чому сказав це. Том не помре. Ця жінка не дасть йому померти, навіть якщо їй доведеться тягти Тома, що кричить й відбивається, з могили за вуса. Так, — але хто не дасть загинути мені1?
Попереду над містом нависала неприступна Твердиня Тіра, яку оточували сотні разів. Камінь, об який сотні армій зламали собі зуби. А він повинен якось потрапити досередини. І витягти трьох дівчат. Якось.
Зі сміхом, що змусив навіть похмурий народ на вулиці озиратися на нього, він рушив до «Білого півмісяця», не турбуючись про грязюку чи вологу спеку. Він відчував, як гральні кубики перемішуються в його голові.
РОЗДІЛ 53
ПОТІК ДУХУ
Перрин зсутулився під каптаном, коли повертався до «Зірки» крізь вечірні тіні. Добряча втома пронизала руки та плечі юнака; окрім звичайних завдань, майстер Аяла доручив йому зробити великий шмат декоративної роботи, з вигадливими завитками й вигинами — для нових воріт якогось лорда. Юнак був задоволений тим, що вдалося зробити щось гарне.
— Я думала, у нього очі луснуть, ковалю, коли ти сказав, що не робитимеш цю річ, якщо вона призначена для високого лорда.
Він краєм ока поглянув на Зарін, що йшла поруч; тіні ховали її обличчя. Навіть для його очей тіні були густими, — хоча, можливо, й блідішими, ніж для інших. Вони підкреслювали її високі вилиці, пом’якшували виразний вигин носа. Він досі не міг визначитися зі своїм ставленням до неї. Навіть якщо Морейн та Лан досі наполягали не відходити далеко від корчми, він хотів би, щоб вона знайшла собі інше заняття, аніж спостерігати за його роботою. З якихось причин хлопець почувався ніяково, коли відчував на собі погляд її розкосих очей. Через це він не один раз незграбно поводився з молотом, а майстер Аяла лише здивовано супився на нього. Дівчата завжди могли змусити його почуватися ніяково, коли всміхалися до нього, — але Зарін не потрібно було усміхатися. Лише дивитися. Він знову замислювався над тим, чи не та це вродлива жінка, від якої його застерігала Мін. Краще, якщо вона — сокіл. Ця думка здивувала його так сильно, що він спіткнувся.
— Я не хотів робити чогось, що могло потрапити до рук одного з Відступників. — Його очі засяяли золотом, коли він подивився на неї. — Якщо це — дЛЯ високого лорда, звідки мені знати, кому воно врешті належатиме? — Вона затремтіла. — Я не хотів налякати тебе, Фей... Зарін.
Вона широко всміхнулася, упевнена, що Перрин цього не бачить.
Скоро ти здасися, фермере. Ти колись думав відростити бороду?
Погано уже те, що вона завжди насміхається з мене, — а я часто навіть не розумію її!
Коли вони дійшли до дверей корчми, то зустріли там Морейн і Лана, які прийшли з іншого боку. Морейн була вдягнена в той лляний плащ з широким глибоким каптуром, що приховував її обличчя. Світло з вікон загальної зали утворювало жовті плями на бруківці. Повз них прогуркотіли дві чи три карети, а на вулиці була десь дюжина людей, що квапилися додому на вечерю; проте більшу частину вулиці огортала темрява. Ткацька крамниця була щільно зачинена. Тиша аж дзвеніла.
— Ранд у Тірі. — Холодний голос Айз Седай пролунав з глибин її каптура, немов з печери.
— Ви впевнені? — спитав Перрин. — Я не чув, аби трапилося щось дивне. Жодних весіль чи висохлих криниць.
Хлопець побачив, як Зарін розіублено насупилася. Морейн не розповідала їй нічого, як і він. Змусити Лояла тримати язик за зубами було важче.
— Ти не чув поговорів, ковалю? — сказав Охоронець.—Протягом останніх чотирьох днів у них було стільки весіль, скільки за пів року до цього. І так багато вбивств, як за весь рік. Сьогодні з балкона вежі впала дитина. Сотня футів до бруківки. Дівчинка підвелася на ноги й побігла до матері без жодного синця. Перша з Меєна, «гостя» у Твердині з початку зими, сьогодні оголосила, що підкориться волі високих лордів. І це після того, як вчора сказала, що краще побачить, як Меєн та всі кораблі згорять, аніж тіренський лорд увійде до міста. Вони не повинні були катувати її, а воля в тієї молодої жінки, немов залізо, — тож скажи мені, якщо думаєш, що це може бути Рандів вплив. Весь Tip булькоче, мов казан.