— Розповідати про це мені не було потреби, — сказала Морейн. — Пер-рине, тобі снився Ранд минулої ночі?
— Так, — зізнався він. — Він був у Серці Каменя, тримав той меч. — Він відчув, як Зарін ворухнулася поруч. — Але я так стурбований усім цим, що не дивно, що він мені сниться. Минулої ночі мені снилися лише кошмари.
— Високий чоловік? — спитала Зарін. — 3 рудуватим волоссям і сірими очима? Він тримав щось таке, що сяяло так яскраво, що аж боліли очі? У місці з великими червоними колонами? Ковалю, скажи мені, таким був твій сон?
— Бачиш, — сказала Морейн. — Сьогодні я вже сто разів чула, як люди розповідали цей сон. Всі говорять про нічні кошмари — Бе’лал, схоже, не турбується, аби захистити свої сни. А особливо — цей. — Вона засміялася, — низько й холодно, мов дзвін продзвенів. — Люди подейкують, що він — Відроджений Дракон. Вони кажуть, що він наближається. Хоча вони нажахано шепочуться по кутках, але тільки про це й говорять.
— А що Бе’лал? — спитав Перрин.
Відповідь Морейн була холодніша від сталі.
— Я розправлюся з ним уночі.
Від неї не було чути запаху страху.
— Ми розправимося з ним уночі, — виправив її Лан.
— Так, мій Ґайдіне. Ми розправимося з ним.
— А нам що робити? Сидіти тут і чекати? Я вже достатньо начекався в горах, Морейн.
— Ти і Лоял — і Зарін — вирушите до Тар Балона, — відповіла вона йому. — Поки все не закінчиться. Це буде найбезпечніше місце для вас.
— Де оґір? — сказав Лан. — Я хочу, щоб ви втрьох вирушили на північ, — і якомога швидше.
— Гадаю, нагорі, — сказав Перрин. — У своїй кімнаті або в їдальні. У вікнах нагорі світиться світло. Він постійно працює зі своїми нотатками. Думаю, у нього багато матеріалів для записів про те, як ми постійно тікаємо.
Він сам здивувався тому, як гірко вимовив ці слова. Світло, — дурень, чи ти хочеш зіткнутися з одним із Відступників ? Ні. Ні, але я втомився тікати. Колись, я пам’ятаю, не тікав. Я пам’ятаю, як натомість боровся, — і це було краще. Навіть коли здавалося, що можеш померти, — навіть тоді було краще.
— Я знайду його, — сказала Зарін. — Мені не соромно зізнатися, що я з радістю втечу від цієї битви. Чоловіки б’ються, коли повинні тікати; і дурні б’ються, коли потрібно втікати. Але мені не потрібно повторювати це двічі.
Вона пішла попереду; її вузькі розділені спідниці стиха шурхотіли, коли вони зайшли до корчми.
Перрин оглянув загальну залу, коли вони йшли услід за дівчиною до сходів у задній частині корчми. За столиками було менше людей, ніж він очікував. Хтось сидів самотиною, із тьмяним поглядом, а там, де сиділи двоє чи троє — перелякано шепотілися, і їх важко було почути. Але навіть так він почув слово «Дракон» тричі.
Коли він піднявся сходами нагору, то почув м’який звук, — якийсь стукіт, неначе хтось упав у їдальні. Він рушив на звук коридором.
— Зарін? — Відповіді не було. Він відчув, як на потилиці у нього заворушилося волосся, і пішов далі. — Зарін? — Він штовхнув двері. — Фейлі!
Вона лежала на підлозі біля столу. Коли він уже збирався кинутися в кімнату, наказовий крик Морейн зупинив його.
— Зупинись, дурню! Зупинись, — інакше тобі не жити!
Вона повільно йшла коридором, повернувши голову, наче до чогось дослухалася — чи щось шукала. Лан йшов услід із рукою на мечі, — але його погляд свідчив, що він розуміє, що клинок тут не допоможе. Вона підійшла до дверей і зупинилася.
— Відійди, Перрине. Відійди!
З мукою він дивився на Зарін. На Фейлі. Вона лежала там, наче мертва. Врешті він змусив себе відступити від дверей, залишивши їх відчиненими, і став так, щоб йому було її видно. Здавалося, вона не дихала. Він не бачив, щоб її груди підіймалися. Йому хотілося вити. Спохмурнівши, він стискав свою руку, — ту, якою прочинив кімнатні двері, — випрямляючи і стискаючи пальці. Вони поколювали, наче від удару в лікоть.
— Ви щось зробите, Морейн? Якщо ні, — я піду до неї.
— Стій тут, — або ти вже нікуди не підеш, — спокійно мовила вона. — Що там біля її правої руки? Так, наче це випало з її руки, коли вона впала. Я не можу розгледіти.
Він сердито подивився на неї, а тоді поглянув у кімнату.
— їжак. Схоже на їжака, вирізьбленого з дерева. Морейн, скажіть, що відбувається! Що сталося? Скажіть мені!
— їжак, — пробурмотіла вона. — їжак. Тихо, Перрине. Я маю подумати. Я відчула, як це спрацювало. Я відчуваю залишки сплетених потоків, розставлених тут. Дух. Чистий Дух, і більше нічого. Потоки Духу рідко використовують для чогось. Чому цей їжак змусив мене подумати про Дух?