— Що спрацювало, Морейн? Що розставили? Пастку?
— Так, пастку, — сказала вона. Роздратування зробило маленькі тріщини в її холодному спокої. — Пастка, призначена для мене. Я б першою зайшла до цієї кімнати, якби Зарін не рушила вперед. Ми з Ланом точно прийшли б сюди, щоб скласти план і дочекатися вечері. Тепер я не чекатиму на вечерю. Тихо, — якщо взагалі хочеш, щоб я допомогла дівчині. Лане! Приведи мені господаря! — Охоронець помчав униз сходами.
Морейн ходила коридором — вперед-назад, інколи зупиняючись, щоб подивитися в кімнату з глибини свого каптура. Перрин не бачив жодної ознаки, що вказувала б на те, що Зарін жива. Її груди не підіймалися. Він намагався почути її серцебиття, — але навіть для його слуху це було неможливо.
Коли Лан повернувся, ведучи переляканого Джуру Гарета перед собою за шкірку його товстої шиї, Айз Седай пильно подивилася на лисуватого чоловіка.
— Ви обіцяли, що ця кімната буде лише моєю, майстре Гарете. — Її голос був різким і чітким, як ніж для білування. — Навіть служниця не могла заходити, щоб поприбирати, поки я тут. Кого ви впустили, майстре Гарете? Говоріть!
Гарет трусився, немов миска з пудингом.
— Л-лише д-дві жінки, майстрине. В-вони х-хотіли залишити для вас сюрприз. Присягаюся, майстрине. В-вони показали це м-мені. Маленький їж-жак. В-вони сказали, що ви б-будете здивовані.
— Я здивована, господарю, — тихо сказала вона. — Покиньте мене! І якщо ви скажете хоч слово про це, — навіть уві сні, — я зруйную цю корчму вщент. Так, що залишиться тільки яма в землі.
— Т-так, майстрине, — прошепотів він. — Присягаюся! Присягаюся!
— Ідіть!
Господар упав на коліна, коли квапився дістатися до сходів, і спускався вниз, грюкаючи так, що було зрозуміло, що він падав іще, поки біг.
— Він знає, що я тут, — сказала Морейн Охоронцю, — і він послав когось із Чорної Аджі, щоб поставити пастку. І тепер він, мабуть, думає, що я впіймалася. Це був невеличкий спалах Сили, — але, гадаю, він достатньо сильний, щоб його можна було відчути.
— Тоді він не підозрюватиме, що ми наближаємося, — тихо сказав Лан. Він майже всміхнувся.
Перрин дивився на них, вищирившись.
— А як щодо неї? — вимагав він. — Що з нею зробили, Морейн? Вона жива? Я не бачу, щоб вона дихала.
— Вона жива, — повільно сказала Морейн. — Я не можу, — не посмію, — підійти до неї, щоб сказати більше, — але вона жива. Вона... спить, можна сказати. Як ведмідь узимку. Її серце б’ється так повільно, що можуть минути хвилини. Її дихання таке ж. Вона спить. — Навіть попри каптур він відчував на собі її погляд. — Боюся, вона не тут, Перрине. Більше не у своєму тілі.
— Що ви маєте на увазі, — не у своєму тілі? Світло! Ви ж не хочете сказати, що вони... забрали її душу. Як у Сірих Чоловіків?!
Морейн похитала головою, і він полегшено зітхнув. Його груди боліли так, наче він не дихав протягом всього того часу, поки вона говорила.
— Тоді де вона, Морейн?
— Не знаю, — сказала вона. — Маю підозру, — але не знаю точно.
— Підозра, натяк, — що-небудь! Щоб я згорів, де?
Лан ворухнувся від грубості в його голосі, — але Перрину здалося, що йому під силу зламати Охоронця, як залізо зубилом, якщо той спробує зупинити його.
-Де?
— Я небагато знаю, Перрине. — Голос Морейн лився холодною спокійною музикою. —Я пам’ятаю лише дещицю про те, що поєднує різьбленого їжака з Духом. Це тер’ан/ріал; востаннє його вивчала Коріанін Недіал, остання Сновидиця у Вежі. Талант, названий Сновидним, — це річ Духу, Перрине. Я його ніколи не вивчала; мої таланти зовсім інакші. Я думаю, що Зарін потрапила в сон; можливо, навіть у Світ Снів, Тел’аран’ріод. Усе, ким вона є, — всередині цього сну. Все. Сновидиця відправляла лише частину себе. Якщо Зарін не повернеться невдовзі, — її тіло помре. Можливо, вона житиме уві сні. Не знаю.
— Надто багато ви не знаєте, — пробурмотів Перрин. Він дивився в кімнату, і йому хотілося кричати. Зарін на вигляд була така маленька, лежала там так безпорадно. Фейлі. Обіцяю, називатиму тебе завжди лише Фейлі. — Чому ви нічого не робите?
— Пастка зачинилася, Перрине, — але вона й досі може спіймати будь-кого, хто зайде до цієї кімнати. Я можу й не дійти до неї, а пастка спіймає мене. І в мене є справи цієї ночі.
— Щоб ви згоріли, Айз Седай! Хай згорять ваші справи! Це Світ Снів? Як вовчі сни? Ви казали, що ці Сновидиці інколи бачили вовків.
— Я сказала все, що знала, — різко мовила вона. — Тобі час іти. Ми з Ланом уже повинні рушати до Твердині. Тепер не час затримуватися.
— Ні. — Тихо сказав він, але коли Морейн розтулила рота, він підвищив голос. — Ні! Я не залишу її!