Мет здригнувся; він і не помітив, що висловив свої думки вголос.
— Ти добре танцюєш, як на того, кого заскочили зненацька, — сказав жіночий голос. Схоже, це вона стояла на його руці. — Можливо, іншого разу я матиму час потанцювати з тобою вдосталь.
Він почав усміхатися — якщо вона хоче потанцювати, значить, не збирається вбивати! — а тоді знову спохмурнів. Схоже, він згадав, що аїльці під цим словом інколи мають на увазі дещо інше.
Списи відтягли назад, і якісь руки підвели його на ноги. Він відмахнувся від них й обтрусився, неначе стояв у загальній залі, а не на темному даху з чотирма аїльцями. Завжди окупається, якщо дати людям зрозуміти, що у тебе міцні нерви. На ременях аїльців висіли також сагайдаки, окрім ножів, і ще більше цих коротких списів на спинах, поряд з луками; довгі ж стирчали над плечима. Він почав наспівувати «Я на дні колодязя», а тоді зупинився
— Що ти тут робиш? — спитав чоловічий голос. Через серпанки Мет не дуже зрозумів, хто саме до нього звертався; голос був старшим, впевненим, звиклим до наказів. Він думав, що зміг визначити принаймні жінку; тільки вона була нижча від нього, та й то не надто. Всі інші були на голову або й ще вищі. Кляті аїльці, подумав він.
— Ми трохи спостерігали за тобою, — продовжив старший чоловік, — спостерігали, як ти стежиш за Твердинею. Ти розглядав її з усіх боків. Чому?
— Я можу запитати те саме й у вас, — пролунав інший голос. Мет єдиний здригнувся, коли чоловік в мішкуватих бриджах вийшов з тіні. Він був босоногим, — напевно, аби краще ходити по черепиці. — Я очікував побачити злодіїв, а не аїльців, — продовжив чоловік, — але не думайте, що ваша кількість мене лякає.
Тонка палиця, не вища від нього, стала нечіткою й гула, коли він крутив її.
— Мене звати Джюлін Сандар, я мисливець за злодіями, — і хотів би знати, чому ви на даху і роздивляєтеся Твердиню.
Мет похитав головою. Скільки цих клятих людей на дахах цієї ночі? Тепер не вистачало тільки, щоб з’явився Том і заграв на арфі чи хтось приперся у пошуках корчми. Клятий мисливець за злодіями! Він здивувався тому, що аїльці просто стояли поруч.
— Ти добре вистежуєш, як на містянина, — мовив старший чоловік. — Але чому ти стежив за нами? Ми нічого не вкрали. Чому ти сам так пильно дивився на Твердиню сьогодні вночі?
Навіть у місячному світлі подив Сандара був очевидним. Він здригнувся, розтулив рота, — але стулив його знову, коли ще четверо аїльців з’явилося з-за комину позаду нього. Він зітхнув — і сперся на свою тонку палицю.
— Схоже, я сам піймався, — пробурмотів він. — Тепер я мушу відповідати на ваші питання. — Він подивився на Твердиню, а тоді похитав головою. — Я... сьогодні дещо зробив... і це турбує мене. — Він сказав це так, наче намагався щось з’ясувати із собою. — Частина мене каже, що це було правильно, що я мусив підкоритися. Коли я робив це, то все точно здавалося правильним. Але маленький голос каже мені... що я зрадив. Я впевнений, що цей голос хибний і незначний, — але він не припиняє говорити.
Тоді він зупинився й знову похитав головою. Один із аїльців кивнув і заговорив тим голосом старшого чоловіка.
— Я Руарк, із септу Дев’ять Долин клану Таардад Аїль, і якось я був Ісан Дор, Червоним Щитом. Іноді Червоні Щити займаються тим же, що й ваші мисливці за злодіями. Я кажу це, — тож ти зрозумієш, що я знаю, чим ти займаєшся й яка ти людина. Я не завдам шкоди ні тобі, Джюліне Сандаре з мисливців за злодіями, ні людям твого міста, — але ти не повинен здіймати ґвалт. Якщо ти зберігатимеш мовчання, то житимеш; якщо ні — то ні.
— Ви не хочете завдати шкоди місту, — поволі сказав Сандар. — Тоді чому ви тут?
— Твердиня, — по тону Руарка було зрозуміло, що це — все, що він збирався сказати.
За мить Сандар кивнув і пробурмотів:
— Я хотів би, щоб ви змогли якось нашкодити Твердині, Руарку. Я мовчатиму.
Руарк повернув своє приховане обличчя до Мета.
— А ти, безіменний юначе? Розкажеш тепер, чому так уважно розглядав Твердиню?
— Я просто хотів прогулятися під місячним сяйвом, — сказав Мет. Молода жінка знову приставила вістря списа до його горла; він намагався не ковтати. Що ж, —мабуть, я можу розповісти їм більше. Він не повинен був показувати їм, до якої міри вражений; якщо показати це, — втратиш усю набуту перевагу. Дуже обережно, двома пальцями він відсунув вістря від себе. Йому здалося, що жінка тихо засміялась. — Кілька моїх друзів усередині Твердині, — сказав він, вдаючи спокій. — Ув’язнені. Я хочу їх визволити.
— Сам, безіменний? — спитав Руарк.
— Ну, здається, тут більше нікого немає, — сухо мовив Мет. — Чи, може, ви хочете допомогти? Здається, ви теж цікавитеся Твердинею. Якщо ви хотіли потрапити досередини, — можливо, ми могли б піти разом. Це складний кидок кубиків, — але мені таланить у грі в кості. — Принаймні досі таланило. Я наштовхнувся на аїльців в чорних серпанках, і вони не перерізали мені горлянку; це й так уже добряче пощастило. Щоб я згорів, — там було б непогано мати при собі кількох аїльців. — Покластися на мій талан — не така вже й марна справа.