— Ні, — якщо ми затягнемо його в клітку вслід за нами, — пробурмотіла Найнів. — Ні, — якщо вони поставили пастку, а він її не бачить. Чому ти дивишся на перстень, Еґвейн? Тел’аран’ріод не допоможе нам зараз. Хіба що тобі насниться спосіб вибратися звідси.
— Можливо, і допоможе, — повагом мовила вона. —Я можу направляти в Тел’аран’ріоді. їхній щит не зупинить мене. Все, що потрібно, — щоб я заснула. А я достатньо втомлена, щоб заснути.
Елейн спохмурніла, скривившись від болючих синців.
— Я за будь-яку можливість, — але як ти зможеш направляти уві сні, якщо ти відірвана від Істинного Джерела? А навіть якщо зможеш, — як це допоможе нам?
— Не знаю, Елейн. Тільки те, що я відгороджена тут, не означає, що я відгороджена у Світі Снів. Принаймні варто спробувати.
— Можливо, — схвильовано сказала Найнів. — Я теж за будь-яку можливість, — але ти сказала, що бачила Ліандрін та інших минулого разу, коли використовувала цей перстень. Ще ти говорила, що вони бачили тебе. А якщо вони знову будуть там?
— Сподіваюся на це, — моторошно мовила Еґвейн. — Сподіваюся, що будуть.
Стиснувши тпер’анлріал у своїй руці, вона заплющила очі. Дівчина відчувала, як Елейн гладила її волосся, щось тихо шепотіла. Найнів почала наспівувати ту безсловесну колискову з її дитинства; цього разу в її голосі зовсім не було гніву. М’які звуки й дотики заспокоїли її, вона пі для ля ся втомі й прийдешньому сну.
Цього разу дівчина була вбрана у блакитну шовкову сукню, — але на все інше вона й уваги не звернула. Легкий вітерець пестив її обличчя — без синців, а над дикими квітами кружляли метелики. Спрага більше не турбувала її, як і біль. Вона досягла саїдар, і її наповнила Єдина Сила. Навіть вдоволення від успіху було незначним — порівняно з потоком Сили у ній.
Неохоче вона змусила себе відпустити його — й заплющила очі, щоб наповнити порожнечу ідеальним зображенням Серця Каменя. Окрім своєї камери, було лише одне місце у Твердині, яке вона могла описати, — та й як відрізнити одну безлику коробку від іншої? Коли вона розплющила очі, то була там. Але не одна.
Джоя Б’їр стояла перед Калландором; Ті обриси були настільки нечіткими, що сліпуче сяйво меча проходило крізь неї. Кришталевий меч тепер не просто сяяв у відбитому світлі. Він пульсував світлом, наче воно було всередині нього, — то вибивалося назовні, то знов ховалося. Чорна сестра здригнулася від здивування й розвернулася до Еґвейн.
— Як? Ти ж відгороджена! Твоїм Сновидінням кінець!
Ще до того, як перше слово вилетіло з вуст жінки, Еґвейн сягнула саїдар знову, сплела складний потік Духу, — той, що, як вона згадала, був використаний проти неї, — і відтяла Джої Б’їр шлях до Джерела. Очі Друга Морока розширилися, — ці жорстокі очі, такі недоречні на вродливому, доброму обличчі, — але Еґвейн уже сплітала Повітря. Жіноча постать видавалася туманною, але плетиво не відпускало її. Еґвейн було зовсім неважко втримувати два потоки, переплітаючи їх. На чолі Джої Б’їр проступив піт, коли вона підійшла ближче.
— У тебе тер’ан/ріал\ — Страх проступив на обличчі жінки, хоча голос намагався приховати його. — Це мусить бути він. Тер’антріал, який ми пропустили — і який не потребує направляння. Думаєш, він тобі допоможе, дівчино? Що б ти не зробила тут, — воно не вплине на реальний світ. Тел’аран’ріод — це сон! Коли я прокинуся, то власноруч заберу твій тер’анґріал. Думай, що робиш, — аби в мене не було причин сердитися, коли я прийду до твоєї камери.
Еґвейн посміхнулася.
— А ти впевнена, що прокинешся, Друже Морока? Якщо з твоїм тер ’ангріалом можна направляти, — то чому ж ти не прокинулася, щойно я відгородила тебе щитом? Можливо, ти не зможеш прокинутися, допоки відгороджена тут? — Її посмішка зникла; Еґвейн було несила посміхатися цій жінці. — Одна жінка якось показала мені шрам, який вона отримала в Тел’аран’ріоді, Друже Морока. Те, що відбувається тут, — лишається справжнім, коли ти прокидаєшся.
Піт стікав по гладенькому нев’янучому обличчі Чорної Айз Седай. Еґвейн замислилась, — чи не думає та, що скоро помре. Вона ледь не1 шкодувала, що недостатньо жорстока, щоби так вчинити. Більшість невидимих ударів вона отримала саме від цієї жінки, — наче стусани кулаками лише за те, що вона намагалася опиратися; лише за те, що вона відмовилася здаватися.
— Жінка, яка здатна так бити, — сказала вона, — не повинна отримати менше.
Вона швидко сплела інший потік Повітря; темні очі Джої Б’їр вирячилися, не вірячи, коли перший удар опустився на її стегна. Еґвейн побачила, як пристосувати плетиво, щоб не потрібно було його підтримувати.