Блакитноокий чоловік був вбраний у жовтий каптан з пишними рукавами, вишитий золотими лініями, але зараз все було розстібнуте, сорочка — лише частково заправлена у бриджі, а ноги босі. Його коротко підстрижене темне волосся було скуйовджене, як у людини, що тільки-но передчасно прокинулася, але бився він зібрано. П’ять хвилин тому він вискочив з мечем у руках з-за високих різьблених дверей, цілий ряд котрих вишикувався уздовж коридору, і Мет був вдячний, що той з’явився перед ним, а не позаду. Він був не першим чоловіком у такому вбранні, з яким зіткнувся Мет, — але цей був, без сумніву, найкращим.
— Можеш пройти повз мене, мисливцю за злодіями? — гукнув Мет, уважно спостерігаючи за чоловіком, що очікував на нього з мечем у руках, готовий до атаки. Сандар роздратовано наполягав на «мисливці за злодіями», а не на «піймачі злодіїв», — хоча Мет не бачив різниці.
— Не зможу, — викрикнув Сандар позаду нього. — Якщо ти відступиш, щоб пропустити мене, то не зможеш розмахнутися цим веслом, яке ти називаєш бойовою палицею. І він насадить тебе, мов пацю.
Як що ?
— Ну ж бо, придумай щось, тіренцю. Цей лахмай діє мені на нерви.
Чоловік у посмугованому золотом каптані насмішкувато пирхнув.
— Ти матимеш честь померти від меча високого лорда Дарліна, селюче, якщо на те буде моя воля. — Це вперше він зволив заговорити. —Або ж вас двох підвісять за п’яти, і я спостерігатиму, як з вас здиратимусь смужками шкіру...
— Не думаю, що мені б це сподобалося, — сказав Мет.
Обличчя високого лорда почервоніло від нахабства того, хто його перервав, але Мет не дав йому часу на обурений коментар.
Палиця закрутилася в потужній подвійній петлі так швидко, що її кінці неможливо було чітко розгледіти, і Мет стрибнув уперед. Дярлін МІГ тільки з гарчанням ухилятися від палиці. Якийсь час. Мет знав, що сам не зможе продовжувати так довго і, якщо йому пощастить, вони повернуться до ударів і контрударів. Якщо йому пощастить. Але цього разу він не збирався розраховувати на талан. Щойно високий лорд встановив для себе схему захисту, Мет змінив свою атаку на півоберті. Дарлін очікував, що кінець палиці цілитиме йому по голові, але натомість він зніс його з ніг. Коли він упав, інший кінець ударив його по голові; пролунав різкий стук, після чого очі чоловіка закотилися під лоба.
Важко дихаючи, Мет сперся на палицю над високим лордом, що лежав без тями. Щоб я згорів, —якщо мені доведеться битися так ще раз чи два, я просто впаду від виснаження! В легендах не сказано, що бути героєм —
це така важка робота! Найнів завжди знайде шлях, як змусити мене попрацювати.
Сандар став поруч із ним і похмуро подивився на пом’ятого високого лорда.
— На вигляд він не такий могутній, коли лежить тут, — здивовано сказав він. — Він навіть не вищий від мене.
Мет здригнувся, подивившись униз, де по коридору щойно якийсь чоловік перебіг до прилеглого коридору. Щоб я згорів, — якби це не було божевіллям, то я б заприсягнувся, що це був Ранд!
— Сандаре, ти знайшов... — почав він, закидуючи палицю на плечі, і спинився, коли та у щось встромилась.
Розвернувшись, він опинився перед іншим наполовину одягненим високим лордом. Його меч лежав на підлозі, коліна підгиналися, а руками він тримався за голову, де Метова палиця розсікла шкіру. Мет квапливо щодуху ткнув його у живіт, і той опустив руки, — а тоді хлопець ще раз ударив його по голові, аби той впав просто на свого меча.
— Таланить, Сандаре, — пробурмотів він. — Проти талану не попреш. А тепер чому б тобі не знайти цей клятий приватний шлях, яким високі лорди спускаються до в’язниці?
Сандар наполягав, що десь поблизу мають бути сходи, і не потрібно буде обходити всю Твердиню. Мет не думав, що йому сподобаються люди, котрі так бажали спостерігати, як допитують інших, що спорудили собі швидкий шлях до ув’язнених — просто зі своїх кімнат.
— Радій, що ти аж такий щасливчик, — невпевнено сказав Сандар, — а то цей убив би нас ще до того, як ми його побачили б. Я впевнений, що вхід десь тут. Ти йдеш? Чи чекаєш на іншого високого лорда?
— Веди. — Мет переступив через непритомного високого лорда. — Я не клятий герой.
Підтюпцем він біг услід за мисливцем за злодіями, який вдивлявся у високі двері, повз котрі вони проходили, і щось бурмотів про те, що вхід має бути десь тут.
РОЗДІЛ 55
ЩО НАПИСАНО У ПРОРОЦТВІ