Ранд повільно увійшов до зали, ступаючи серед великих полірованих колон з червоного каменю, що їх він пам’ятав зі своїх снів. Тиша заповнювала тіні, однак щось досі його кликало. І щось спалахувало попереду, — миготливе світло, яке відкидало тіні, немов маяк. Він зайшов під великий купол і побачив те, що шукав. Калландор, зависле в повітрі руків’я, що чекає руки Відродженого Дракона. Коли меч обертався, то розбивав те тьмяне світло на друзки, — і раз по раз спалахував, мовби горів ізсередини. Кликав його. Чекав на нього.
Якщо я — Відроджений Дракон. Якщо я не просто напівбожевільний чоловік, проклятий умінням направляти, маріонетка, що танцює під дудку Морейн і Білої Вежі.
— Візьми його, Льюсе Теріне. Візьми його, Родичевбивце.
Він обернувся на голос. Високий чоловік із коротко підстриженим світлим волоссям, що вийшов з-під тіні колон, здався йому знайомим. Ранд не мав жодної ідеї, хто це, — цей тип в червоному шовковому каптані з чорними смужками на пишних рукавах, у темних бриджах, заправлених в чоботи зі срібною оздобою. Він не знав цього чоловіка, — але бачив його уві сні.
— Ти посадовив їх до клітки, — сказав Ранд. — Еґвейн, Найнів та Елейн. У моїх снах. Ти постійно садовив їх до клітки і завдавав їм болю.
Чоловік зневажливо махнув рукою.
— Вони — ніщо. Можливо, одного дня, коли закінчаться тренування, — але не зараз. Зізнаюся, я здивований тим, що ти турбуєшся, щоб вони були корисними. Але ти завжди був дурнем, — завжди був готовий дослухатися серця, а не сили. Ти прийшов зарано, Льюсе Теріне. Тепер ти повинен робити те, до чого ще не готовий, — або ж померти. Померти, знаючи, що залишив цих дівчат у моїх руках. — Здавалося, він чекав на щось. Вичікував. — Я ще збираюся скористатися ними, Родичевбивце. Вони служитимуть мені; моїй владі. І це завдаватиме їм більшого болю, ніж будь-що до цього.
Позаду Ранда палав Калландор, надсилаючи йому в спину хвилю тепла. — Хто ти?
— Ти не пам’ятаєш мене, —чи не так? — Світловолосий чоловік раптово засміявся. — Я тебе теж не впізнаю таким. Сільський хлопчина з флейтою за плечима. Ішамаель говорив правду? Він завжди брехав, якщо це давало йому перевагу на дюйм чи секунду. Ти нічого не пам’ятаєш, Льюсе Теріне?
— Ім’я! — вимагав Ранд. — Назви своє ім’я!
— Називай мене Бе’лал. — Відступник насупився, коли Ранд ніяк не відреагував на ім’я. — Візьми його! — гаркнув Бе’лал, вказуючи рукою на меч за плечима Ранда. — Колись ми їхали на війну пліч-о-пліч, — і через це я даю тобі шанс. Жалюгідний шанс, — але шанс врятуватися і вберегти тих трьох, котрих я збираюся перетворити на своїх ручних тваринок. Візьми меч, селянине. Можливо, цього буде достатньо, щоб ти вижив.
Ранд засміявся.
— Ти справді думаєш, що можеш так просто мене залякати, Відступнику? Сам Ба’алзамон полює на мене. Ти думаєш, що зараз я повинен скоцюрбитись від страху? Кланятися перед Відступником, коли відрікся від самого Морока?
— Ось як ти розмірковуєш? — тихо сказав Бе’лал. — Тоді ти справді нічого не знаєш. — Раптом у його руках опинився меч, — меч з клинком, викуваним із темного полум’я. — Візьми його! Візьми Калландор\ Три тисячі років, поки я був ув’язнений, він чекав тут. На тебе. Один з наймогутніших са’ангріалів, що ми створили. Візьми його — і захищайся, якщо зможеш!
Він рушив на Ранда, змушуючи його задкувати до Калландора, — однак Ранд підняв свої руки, й саїдін наповнила його; солодкий стрімкий потік Сили; нудотна мерзота псування — і він тримав меч з червоного полум’я, меч із символом чаплі на вогненному клинку. Він рухався так, як вчив його Лан, від однієї позиції до іншої, немов танцював. «Розсікання шовку». «Водяні потоки з пагорба». «Вітер і дощ». Лезо з темного полум’я зустрілося з червоним лезом, висікаючи іскри, зашипівши, немов до білини розпечений метал.
Ранд плавно відступив і зайняв захисну позицію, намагаючись не виявити своєї раптової невпевненості. На чорному лезі теж був символ чаплі. Пташка була така темна, що ледь виднілася. Одного разу йому вже довелося стикатися з чоловіком з позначкою чаплі на лезі його меча, і тоді Ранд ледве вижив. Він знав, що насправді не мав права носити емблему майстра, який його виготовив; вона була на мечі його батька, що його той віддав Ранду; тож, коли він думав про меч у руках, він уявляв собі саме цей меч. Якось він прийняв смерть, як вчив його Охоронець, — але цього разу, він знав, його смерть буде остаточною. Бе’лал володів мечем краще від нього. Потужніше. Швидше. Справжній майстер.
Відступник реготав, розважався, швидко розмахуючи клинком навсібіч; чорне полум’я ревло, наче швидкі випади крізь повітря посилювали його.