Вона у в ’язнена ? У коридорі ? Адже не може людина з таким обличчям бути однією з тих, хто використовує предмети на тій стіні. Здавалося, що вона майже спить, судячи з напівзаплющених очей. А страждання на її милому обличчі точно свідчило, що вона піддана тортурам, а не сама здійснює їх.
— Стій! — закричав Сандар позаду нього. — Вона Айз Седай! Одна з тих, що забрали дівчат, яких ти шукаєш!
Мет завмер на половині кроку, розглядаючи цю жінку. Він пам’ятав, як Морейн кидалася вогняними кулями. Юнак замислився над тим, чи зміг би він сам відбити вогняну кулю своєю палицею. І чи вистачить його талану, щоб утекти від Айз Седай.
— Допоможи мені, — слабко сказала вона. Її очі залишалися напівзаплющеними, але благання в голосі було цілком свідомим. — Допоможи. Прошу!
Мет закліпав. Вона досі не поворушила жодним м’язом нижче від шиї. Він обережно підійшов ближче, помахавши Сандару, аби той припинив кричати, що вона — Айз Седай. Жінка трохи повернула голову, стежачи за Метом. Але не більше.
Великий металевий ключ висів на її паску. Якусь мить він вагався. Сандар сказав, що вона — Айз Седай. Але чому вона не рухається? Глитнувши, він витягнув ключ так обережно, неначе діставав шматочок м’яса з вовчих щелеп. Вона закотила очі на двері перед нею і видала такий звук, немов кішка, що тільки-но побачила великого собаку, який з гарчанням вбіг у кімнату, — і зрозуміла, що виходу немає.
Він не зрозумів цього, але, поки вона не перешкоджала йому відчинити двері, його не турбувало те, чому вона просто сидить тут, як набите опудало. З іншого боку, йому було цікаво, чи є щось з того боку дверей, чого варто боятися. Якщо вона — одна з тих, хто забрав Егвейн та інших, значить, вона стереже їх. Сльози виступили на її очах. От тільки вона так дивиться, наче там — напівлюдок. Був тільки один спосіб з’ясувати це. Приперши свою палицю до стіни, він повернув ключ у замку й розчахнув двері, приготувавшись до втечі, якщо раптом виникне така необхідність.
Найнів та Елейн, стоячи на колінах, схилилися над Еґвейн, що, здавалося, спала між ними. Він зойкнув, побачивши запухле обличчя Егвейн, і змінив свою думку щодо її сну. Інші дві дівчини повернулися до нього, коли він відчинив двері — вони були майже такі ж побиті, як Еґвейн, — Щоб я згорів! Щоб я згорів! — і ошелешено витріщалися на нього.
— Метриме Коутоне, — сказала Найнів шоковано, — що, заради Світла, ти тут робиш?
— Я прийшов, щоб в біса звільнити вас, — сказав він. — Щоб я згорів, якщо очікував, що мене зустрінуть, наче я прийшов вкрасти пирога. Можете розповісти мені, чому ви маєте такий вигляд, наче боролися з ведмедями, — пізніше, якщо забажаєте. Якщо Еґвейн не може йти, я понесу її на спині. Усю Твердиню заполонили аїльці, і прилеглі зони також, і чи вони вбивають клятих захисників, чи кляті захисники вбивають їх, — як би там не було, нам краще вибиратися звідси, поки ми в біса можемо це зробити. Якщо можемо!
— Стеж за тим, що говориш, — сказала йому Найнів, а Елейн глянула на нього так несхвально, як вміють лише жінки. Але жодна з них, схоже, не приділила цьому забагато уваги. Вони почали трясти Еґвейн, наче на ній не було такої кількості синців, котрої він у своєму житті ніколи не бачив.
Повіки Еґвейн затремтіли, й вона застогнала.
— Чому ви розбудили мене? Я повинна зрозуміти це. Якщо я втрачу плетиво на ній, вона прокинеться, і я більше ніколи не зловлю її. А якщо я залишу так, — не може ж вона постійно спати, і... — Її погляд зупинився на Меті, а очі округлились. — Метриме Коутоне, що, заради Світла, ти тут робиш?
— Розкажи їй, — сказав він Найнів. — Я надто зайнятий вашим порятунком, щоб стежити за тим, що гов...
Усі вони дивилися повз нього так, наче бажали б тримати ножі у своїх руках.
Він розвернувся, — але побачив лише Джюліна Сандара, який, здавалося, проковтнув цілу гнилу сливу.
— У них є на це причина, — сказав він Мету. — Я... я зрадив їх. Але я мусив. — Останнє він сказав дівчатам. — Та, що з багатьма золотистими косами, говорила зі мною, і я... я мусив зробити це.
Певний час усі троє продовжували дивитися на нього.
— Ліандрін використовує підлі трюки, майстре Сандаре, — врешті сказала Найнів. — Можливо, не варто обвинувачувати в усьому саме вас. Ми можемо розподілити провину пізніше.
— Якщо ми все з’ясували, — сказав Мет, — ми можемо тепер іти? — Він нічого не зрозумів, але йому хотілося швидше облишити це місце.