— Можливо... я знаю, хто це, — сказала Еґвейн невпевнено. — Принаймні у мене є припущення. Верін показала мені аркуш зі старої книги, де згадувався Ба’алзамон та Ішамаель. Це була висока декламація, — і дуже нерозбірлива, — але я пам’ятаю щось про «ім’я, сховане за іменем». Можливо, Ба’алзамон був Ішамаелем.
— Можливо, — сказала Морейн. — Можливо, це був Ішамаель. Але якщо це він, то принаймні дев’ять з тринадцяти все ще живі. Ленфір, Саммаел, Равін і... Брр! Але навіть знання про те, що ці дев’ятеро на волі — не найважливіші.
Вона поклала руку на темно-білий диск на столі.
— Три печаті зламані. Тільки чотири ще цілі. Лише ці чотири печаті стоять між Мороком і світом, — і навіть попри те, що вони цілі, він, можливо, якимось чином може торкатися світу. Яку би битву ми зараз не виграли — битву чи сутичку — але вона далеко не остання.
Мет спостерігав за тим, як їхні обличчя посуворішали — Еґвейн, Най-нів та Елейн: повільно, неохоче, але й рішуче — і похитав головою. Кляті жінки! Вони готові піти на це, готові гнатися за Чорними Айз Седай, намагатися протистояти Відступникам і клятому Мороку. Гаразд, — їм просто слід зрозуміти, що я не витягуватиму їх з цього киплячого казана ще раз. Нехай просто не думають так, — от і все!
Одні з високих двостулкових дверей прочинилися, поки він намагався придумати, що сказати, і висока молода жінка королівською ходою увійшла до зали. Над бровами в неї виблискувала діадема із золотим яструбом у польоті. Її чорне волосся тріпотіло на голих плечах, а сукня з найкращого червоного шовку оголяла плечі й декольте, котре, як помітив Мет, прихону-вало пишні груди. Якусь мить вона зацікавлено розглядала Руарка своїми великими темними очима, тоді розвернулася до жінок за столом з холодною пихою. Мета, схоже, вона цілковито проігнорувала.
— Я не звикла, щоб мені доручали доправляти послання, — виголосила вона, розмахуючи складеним пергаментом у тонкій руці.
— Хто ти, дитино? — спитала Морейн.
Молода жінка випнулася ще більше, — хоча Мету здавалося, що це неможливо.
— Я Берелайн, Перша з Меєна.
Вона пихатим жестом кинула пергамент на стіл перед Морейн і розвернулася до дверей.
— Хвилину, дитино, — сказала Морейн, розгортаючи пергамент. — Хто дав тобі це? І чому ти принесла це, якщо не звикла до такого?
— Я... не знаю, — сказала Берелайн, стоячи лицем до дверей; вона була спантеличена. — Вона була... переконлива.
Жінка здригнулася — і знов отямилася. Якусь мить вона вивчала Руарка, злегка всміхнувшись.
— Ти — лідер цих аїльців? Ваша битва потурбувала мій сон. Можливо, я покличу тебе пообідати зі мною. Незабаром. — Вона озирнулася на Морейн. — Мені сказали, що Відроджений Дракон взяв Твердиню. Повідомте лорду Дракону, що Перша з Меєна вечерятиме з ним цієї ночі.
І вона поважно рушила з кімнати; Мет міг описати її величну ходу лише як процесію, що складалася з однієї жінки.
— Хотіла б я побачити її у Вежі послушницею, — вигукнули Еґвейн та Елейн майже хором, а тоді напружено всміхнулися одна одній.
— Послухайте це, — сказала Морейн. — «Льюс Терін був моїм, є і буде, завжди. Віддаю його під твою опіку; бережи його для мене, поки я прийду». Вона підписалася як Ленфір.
Айз Седай перевела свій холодний погляд на Мета.
— І ти думаєш, що все завершилося? Ти та’верен, Мете, — нитка, набагато важливіша для Візерунка, ніж інші. І саме ти просурмив у Ріг Валіра. Для тебе ще нічого не завершено.
Тепер всі дивилися на нього. Найнів — печально; Еґвейн — так, наче вперше побачила його; Елейн мовби очікувала, що він перетвориться на когось іншого. Руарк дивився на нього з повагою, — хоча Мет обійшовся б і без цього, враховуючи всі обставини.
— Що ж, авжеж, — сказав він. Щоб я згорів! — Розумію. — Цікаво, коли Том зможе подорожувати1? Час втікати. Можливо, Перрин піде з нами. — Можете розраховувати на мене.
А з міста долинали все гучніші вигуки:
— Дракон! Аль’Тор! Дракон! Аль’Тор! Дракон! Аль’Тор! Дракон!
І було написано, що тільки його рука повинна заволодіти Мечем, що зберігався у Твердині, але він витягнув його, наче полум’я в руці, і його слава засвітила світ. Так все почалося. Так оспівуємо ми його Відродження. Так ми оспівуємо початок.
З «До’ін Толдара те, Пісень Останньої Епохи», Частина Дев’ята: «Легенда про Дракона». Створена Боанною, Співчинею в Таралані в Четверту Епоху
ГЛОСАРІЙ
Зауваги до дат у глосарії. Після Світотрощі використовувались три системи запису дат. Перша вела відлік рокам, починаючи зі Світотрощі — Після Світотрощі (П. С.). Оскільки час Світотрощі та роки безпосередньо після неї були роками майже суцільного хаосу, а також оскільки цей календар було прийнято не раніше ніж через століття після її закінчення, початок Світотрощі встановили довільно. Після Траллоцьких війн було втрачено багато записів, так багато, що виникали суперечки щодо точного визначення року за старою системою. Тому було запроваджено новий календар, в якому за початок відліку було взято рік закінчення Траллоцьких війн і сподіване звільнення світу від загрози траллоків. Цей другий календар позначав кожний рік як Вільний рік (В. Р.). Після розпаду, смертей та руїни, спричинених Столітньою війною, було започатковано третій календар. Цим календарем, який визначає роки Нової Ери (Н. Е.) користуються і досі.