Выбрать главу

Мін подивилася на Перрина таким жалісним поглядом, неначе просила про допомогу.

— Ми... розібралися з ними, Ранде, — сказав Перрин. Він знітився, коли подумав про всіх поранених людей унизу. І мертвих. Це краще, аніж якби на нас звалилася гора. — Ми і без тебе впоралися.

Ранд притулився потилицею до стовбура і заплющив очі.

— Я відчував їхній прихід, — прошепотів він. — Хоч і не знав, хто вони. Немов торкався зіпсутості саїдін. А саїдін завжди тут: кличе мене, наспівує мені. Але коли я врешті розібрався, Лан уже вдарив на сполох. Якби ж я міг контролювати це, — я б попередив про них ще тоді, коли вони лише наближалися. Найчастіше, коли я дійсно досягаю саїдін, я навіть не розумію, що роблю. Потік Сили зносить мене. А натомість я міг би попередити вас.

Перрин важко простягнув свої поранені ноги.

— У нас було достатньо пересторог. — Юнак розумів, що говорить так, наче заспокоює себе. Я теж міг попередити, якби поговорив з вовками. Вони знали, що траллоки й щезники в горах. Вони намагалися сказати мені. Він замислився: якби він тоді впустив вовків у свою голову, то чи не біг би зараз із ними? Колись жив такий чоловік, що спілкувався з вовками, — Ілайс Мачира. Ілайс міг бігати з вовками весь час, але був здатен пригадати й те, що він — людина. Але він ніколи не розповідав Перрину, як він це робив. І юнак не бачився з ним уже досить давно.

Скрегіт каміння під підошвами черевиків сповістив про наближення двох людей, а подуви вітру доносили до Перрина їхній запах. З обачності він не називав їх на ім’я, допоки Лан і Морейн не опинились на доступній звичайному зору відстані.

Охоронець обережно підтримував Айз Седай під руку, намагаючись робити це непомітно для неї. Погляд у Морейн був стомлений; у руці вона тримала невеличку потемнілу від часу фігурку жінки, вирізьблену зі слонової кістки. Перрин знав, що це — ангріал, артефакт Епохи Легенд, що дозволяв Айз Седай безпечно керувати значно більшою кількістю сили, ніж та, якою вона могла б оволодіти сама. Коли жінка була зовсім знесилена, вона використовувала його для Зцілення.

Мін ступила до Морейн, щоб допомогти їй, проте Айз Седай лиш відмахнулася.

— Тут дехто інший потребує допомоги, — сказала вона дівчині. — Коли я завершу, то зможу відпочити.

Жінка відмахнулась також від Лана, і її обличчя стало зосередженим, коли вона провела холодною рукою по зраненому плечу та спині Перрина. Від цього дотику шкіра почала поколювати.

— Рана не критична, — сказала Морейн. — Пошкодження сильне, — але рана неглибока. Приготуйся. Болітиме не сильно, і все ж...

Перрину завжди було некомфортно перебувати поруч з кимось, хто направляє Єдину Силу, — тим паче тоді, коли вона була спрямована саме на нього. Таке траплялося лише раз чи двічі, і він гадав, що знає, як діє Сила. Усі попередні зцілення були незначними: Морейн просто знімала втому з його м’язів, коли це було необхідно. Але сьогодні все було зовсім інакше.

Очі Айз Седай, схоже, дивилися всередину нього; крізь нього. Він почав задихатися і ледь не випустив сокиру. Перрин відчував, як шкіра повзе його спиною, а м’язи вигинаються для того, щоб сплестися разом. Його плече мимохіть засмикалося, а перед очима усе попливло. Холод обпікав його до кісток, — і навіть ще глибше. Йому здавалося, що він рухається, падає, летить; Перрин не міг зрозуміти чітко, але було таке відчуття, наче він кудись мчав — якось і кудись — дуже швидко, у позачассі. Після вічності він знову прийшов до тями. Морейн почала відходити від нього, похитуючись, аж поки Лан не вхопив її під руку. — Перрин поглянув на своє плече. Порізи й синці зникли безслідно, — як і біль. Він поволі обернувся, — та біль у спині також минув. Навіть ноги вилікувалися. Не було потреби оглядати себе повністю, аби переконатися, що рани загоїлись. Тільки шлунок голосно бурчав.

— Тобі потрібно якомога швидше поїсти, — сказала Морейн. — Ти витратив багато сил на зцілення. їх потрібно відновити.

Голод, а особливо думка про їжу заполонила Перринову свідомість. Телятина з кров’ю, оленина і баранина, і... Неймовірним зусиллям він відігнав думку про м’ясо. Він знайде кілька тих коренеплодів, що пахли, як ріпа, коли їх смажили. Шлунок запротестував.