— Навіть шраму не лишилося, ковалю, — сказав йому Лан.
— Більшість поранених вовків утекла до лісу, — сказала Морейн, потираючи спину пальцями та потягуючись, — але я вилікувала тих, кого змогла знайти. — Перрин підозріло подивився на неї, — але, здавалося, вона говорила без задньої думки. — Мабуть, вони прийшли із якоюсь власною метою. Але без них ми б загинули.
Перрин ніяково посовався й опустив очі.
Айз Седай потягнулася до щоки Мін, де був синець, але та відступила зі словами:
— Моє поранення незначне, а ви втомлені, Морейн. У мене бувало й гірше, коли я сама падала.
Морейн усміхнулася й опустила руку. Лан підхопив її, коли вона похитнулася.
— Добре. А ти як, Ранде? Не поранений? Навіть поріз від мерддраало-вого клинка може бути смертельним. І деякі леза траллоків теж небезпечні.
Перрин тільки тепер дещо помітив:
— Ранде, твій каптан мокрий.
Ранд витягнув праву руку з-під каптана, — вона була вся в крові.
— Це не мерддраал, — сказав він розгублено, розглядаючи руку. — Навіть не траллок. Стара рана, яку я отримав у Фалме, знову відкрилася.
Щось прошипівши, Морейн вирвала свою руку в Лана й припала до Ранда. Вона відкинула полу каптана і почала вивчати рану. Голова Морейн затуляла Перрину Рандову рану, але запах крові вчувався сильніше. Руки Морейн рухалися, і Ранд скривився від болю.
— «Кров Відродженого Дракона на скелях Шайол Гулу звільнить людський рід від Тіні». Хіба не так сказано в Пророцтвах про Дракона?
— Хто тобі це сказав? — різко мовила Морейн.
— Якби ви могли перенести мене в Шайол Гул зараз, — мляво сказав Ранд, — через Подорожню браму чи Портальний камінь, то усе б закінчилося. Більше жодних смертей. Жодних снів. Нічого.
— Якби все було так просто, — похмуро мовила Морейн, — я б так і зробила. Але не все в Караетонському циклі варто сприймати буквально. На кожен вислів, що говорить про щось прямо, знайдуться десятки інших, які можна витлумачити у сотні різних способів. Гадаєш, що можеш стверджувати щось напевно, якщо хтось переповів тобі все Пророцтво?
Вона зупинилася, збираючись з силами. Однією рукою жінка стиснула ангріал, а іншою спокійно провела по Рандовому боку — так, наче там і не було крові.
— Приготуйся.
Ранд випростав спину і широко розплющив очі. Він глибоко дихав, уважно спостерігав і тремтів. Перрину здавалася, що Морейн зцілювала його цілу вічність, — але вже за мить Ранд знову спирався на дуба.
— Я зробила... Все, що могла, — виснажено сказала вона. — Все, що могла. Ти повинен бути обережний. Рана може знову відкритися, якщо ти... — Її голос згас, і вона впала.
Ранд спіймав Морейн, але Лан миттю підхопив і підняв її. Коли Охоронець зробив це, то на його обличчі промайнула ніжність, яку Перрин аж ніяк не очікував побачити.
— Виснажена, — сказав Охоронець. — Вона піклується про інших, — але ніхто не може зарадити її втомі. Віднесу її до ліжка.
— Але ж є Ранд, — обережно сказала Мін. Проте Охоронець похитав головою.
— Навіть не намагайся, пастуше, — сказав він. — Ти знаєш надто мало, — тож можеш не допомогти, а вбити її.
— Твоя правда, — гірко мовив Ранд. — Мені не можна довіряти. Льюс Терін Родичевбивця вбив усіх своїх близьких. Можливо, я теж таке зроблю, перш ніж загину.
— Візьми себе в руки, пастуше, — різко мовив Лан. — Увесь світ тримається на твоїх плечах. Пам’ятай, що ти чоловік, — тож роби усе, що від тебе залежить.
Ранд підвів очі на Охоронця, і несподівано вся гіркота в його голосі минулася.
— Я боротимуся якнайзавзятіше, — відповів він. — Адже більше нікому. Це має статися, і це — мій обов’язок. Я боротимуся. І той, ким я став, не обов’язково мусить мені подобатися. — Він заплющив очі, немов заснув. — Я боротимуся. Сни...
Лан якийсь час дивився на нього, а тоді кивнув. Він ковзнув поглядом по Морейн і звернувся до Перрина й Мін;
— Відведіть його до ліжка, та й самі трохи поспіть. Нам потрібно скласти план, бо лиш Світло знає, що станеться далі.
РОЗДІЛ 6
ПОЛЮВАННЯ РОЗПОЧАТО
Перрину здавалося, що він не зможе заснути, проте його шлунок, набитий холодним рагу, — рішення не їсти коренеплоди розсипалося, коли запах залишків вечері вдарив йому в носа, — і жахлива втома звалили його в ліжко. Він не пам’ятав, як встиг заснути. Лан трусив його за плечі, а крізь відчинені двері заповзав світанок, що перетворював Охоронця на тінь у яскравому світлі.
— Ранд зник, — все, що він встиг сказати, перш ніж вибіг. Але й цього було достатньо.