— Чому ж ми просто сидимо тут? — випалила Мін. — Якщо Ранд прямує до Тіра, чому ми не йдемо за ним? Його можуть вбити чи... чи... Чому ми все ще тут?
Морейн поклала руку на голову Мін.
— Тому що я маю впевнитися, — м’яко сказала вона. — Бути обраним Колесом — не найприємніша річ. Як і бути великим; чи поруч з великим. Обраний Колесом може тільки прийняти те, що на нього чекає.
— Я втомилася просто все приймати, — Мін провела рукою по очах. Перрину здалося навіть, що він побачив сльози. — Ранд може загинути, поки ми чекаємо.
Морейн погладила волосся Мін; погляд Айз Седай, здавалося, випромінював жаль.
Перрин сів в узголів’ї Ланового ліжка, навпроти Лояла. Кімнату заповнював густий запах людей — їхнього хвилювання та страху. Від Лояла віяло книжками й деревами, а також стривоженістю. Було таке відчуття, наче перебуваєш у пастці, оточений занадто тісними стінами. Тхнули тліючі скіпки
— Як мені може снитися місце, куди прямує Ранд? — спитав він. — Це ж мій сон.
— Інколи той, хто здатен направляти Єдину Силу, — тихо мовила Морейн, — хто особливо сильний у керуванні Духом, може посилати свої сни іншим. — Вона продовжувала гладити Мін. — Особливо тому, хто — чутливий. Думаю, Ранд робив це ненавмисно, — адже сни того, хто торкається Істинного Джерела, могутні. З такою силою, яку нього, вони можуть охопити все селище, а то й місто. Він не знає, що робить, — і ще менше розуміє, як це контролювати.
— Тоді чому ви їх не бачите? — допитувався Перрин. — Чи Лан.
Уно дивився перед собою так, мовби хотів бути десь-інде, тільки не тут; Лоялові вуха зів’яли. Перрин був надто втомлений і голодний, щоби стежити за тим, чи виявляє він достатньо поваги до Айз Седай. А ще — злим, і тепер він це зрозумів.
— Чому? — знову запитав він.
— Айз Седай уміють захищати свої сни, — спокійно відповіла Морейн. — Це відбувається мимоволі, уві сні. В Охоронців схожі навички завдяки зв’язку із ними. Ґайдіни не могли б виконувати усе їм належне, якби Тінь могла проникати в їхні сни. Ми всі вразливі, коли спимо, — а Тінь могутня вночі.
— Завжди ми дізнаємося від вас щось новеньке, — пробурчав Перрин. — А чи не можна час від часу розповідати, чого нам очікувати, натомість роз’яснювати уже опісля?
Уно все ще виглядав так, наче шукав причину піти.
Морейн кинула на Перрина стриманий погляд.
— Ти гадаєш, можна розповісти всі життєві знання за один вечір? Чи навіть за один рік? Скажу тобі лиш одне: будь обережним щодо снів, Пер-рине Айбара. Будь дуже обережним.
Він відвів погляд від неї.
— Я обережний, — пробурмотів він, — обережний.
Запала тиша, і, здавалося, ніхто не хотів її порушувати. Мін сиділа, втупившись у схрещені ноги; вона трохи заспокоїлась завдяки присутності Морейн. Уно стояв біля стіни, не дивлячись ні на кого. Лоял до такої міри відволікся, що витягнув з'кишені книжку й спробував при тьмяному світлі читати. Очікування тривало, затягувалося, — і тим важче почувався Перрин. Не Тіні я боюся у своїх снах. А вовків. Я не дозволю їм залізти мені в голову. Не дозволю!
Лан повернувся, і Морейн випросталася, очікуючи його слів. Охоронець відповів на її німе запитання:
— Половині з них протягом останніх чотирьох ночей поспіль снилися мечі. Деякі пам’ятали місце з величними колонами, і п’ятеро сказали, що меч був кришталевим чи скляним. Масима розповів, що останньої ночі бачив, як Ранд тримав його.
— Так і буде, — промовила Морейн. Вона жваво потерла руки; схоже, її сповнила енергія. — Тепер я впевнена. Хоча хотілося б знати, як він вислизнув звідси непоміченим. Якщо він заново відкрив якийсь Талант з Епохи Легенд...
Лан глянув на Уно, і одноокий чоловік розгублено сіпнув плечима.
— Дідько, я зовсім забув через ці кляті розмови про... — Він затнувся, прокашлюючись і зиркаючи на Морейн. Вона очікувально поглянула на нього, і чоловік продовжив: — Я хотів сказати, що... ем... я пройшовся слідами лорда Дракона. Тепер є й інший вхід у цю долину. Через... землетрус дальня стіна завалилась. Це важкий підйом, але кінь його може здолати. На вершині я знайшов ще більше слідів, а довкола гори шлях неважкий. — Договоривши, він глибоко видихнув.
— Гаразд, — сказала Морейн. — Принаймні він не відкрив наново здатність літати, чи ставати невидимим, чи щось іще з давніх легенд. Ми повинні вирушити за ним, і негайно. Уно, я дам тобі достатньо золота, щоб ти з іншими дістався до Джеганнага. А той, хто чекатиме вас там, дасть ще більше. Ґелданці остерігаються незнайомців, — але якщо ви не робитимете зайвих рухів, вони не завдадуть вам клопоту. Чекайте там, поки я не надішлю звістку.