Не встиг слуга зачинити двері, як Керридин, майнувши білосніжним плащем, став на одне коліно. На грудях плаща за сонячним диском проглядала багряна пастирська ґирлиґа Руки Світла, або, як їх часто називають, але завжди позаочі — Випитувача.
— Ви наказували прибути, мілорде капітане-командоре, — сказав чоловік твердим голосом, — тож я повернувся з Тарабону.
Найол оглянув його. Керридин був високим чоловіком середнього віку, із трохи посивілим волоссям, але досі вправним і сильним воїном. Його темні глибокі очі дивилися тямуще, як завжди. І він жодного разу не кліпнув під мовчазним поглядом командора. Мало хто мав таку чисту совість та стійкі нерви. Керридин стояв на колінах і очікував так спокійно, наче його щодня без пояснення причин стислим наказом змушували покинути командування і негайно повернутися в Амадор. Значить, правду кажуть, що Джайкім Керридин твердіший за камінь.
— Піднімись, чадо Керридине, — мовив Найол і, коли той встав, додав: — У мене невтішні новини з Фалме.
Керридин підвівся й розправив бганки свого плаща. Тоді шанобливим голосом заговорив так, ніби перед ним стояла людина, рівна йому за становищем, а не чоловік, якому він заприсягся служити до смерті.
— Мій лорд капітан-командор має на увазі новини, що їх приніс чадо Джарет Баяр про останні хвилини лорда капітана Борнголда.
У Найола почало сіпатися ліве око — ознака того, що його охопила злість. Він гадав, що лише три людини знали про прибуття Баяра в Амадор, — і що ніхто, крім нього, не знав, звідки він прибув.
— Не будь розумником, Керридине. Твоє прагнення знати все на світі одного дня призведе до зустрічі із твоїми ж Випитувачами.
Керридин залишився незворушним, лише трохи стиснув губи, зачувши ім’я Випитувачів.
— Мілорде капітане-командоре, Рука для служіння Світлу шукає правду повсюдно.
Служіння Світлу. Але не Дітям Світла. Всі Діти служать Світлу, але Пейдрон Найол часто замислювався, а чи справді Випитувані вважають себе частиною ордену.
— І яку ж правду ти повідаєш мені про події у Фалме?
— Там Друзі Морока, мілорде капітане-командоре.
— Друзі Морока?
Найол безрадісно посміхнувся.
— Кілька тижнів тому я отримав від тебе донесення, де ти писав, що Джеофрам Борнголд перейшов на бік Морока, — адже він усупереч твоєму наказу повів військо до мису Томан. — Він стишив голос до грізного шепоту. — А зараз ти хочеш, щоб я повірив, що Друг Морока Борнголд дозволив тисячам Дітей померти в боротьбі з іншими Друзями Морока?
— Був він Другом Морока чи ні, ми вже не дізнаємося, — сказав Кер-ридин м’яко, — адже запитати це в нього ми не встигли. Вчинки Тіні незбагненні й часто видаються безглуздими для тих, хто ходить у Світлі. Але в мене немає жодного сумніву, що Фалме захопили Друзі Морока. Разом із Айз Седай і підтримкою Лжедракона. Я знаю точно: Борнголда та його військо згубила Єдина Сила, мілорде капітане-командоре. Так само вона зруйнувала армії, які Тарабон і Арад Доман відправили проти Друзів Морока у Фалме.
— А що це за балачки, нібито ті, хто взяв Фалме, прийшли з-за Арит-ського океану?
Керридин похитав головою.
— Мілорде капітане-командоре, люди забагато пліткують. Дехто говорить, що це армії Артура Яструбине Крило, які були відіслані за океан тисячу років тому, а тепер повернулися, щоб обстояти своє право на землю. Що ж, дехто навіть стверджує, що бачив самого Яструбине Крило у Фалме. І чи не половину героїв з легенд. Захід клекоче від Тарабону до Салдеї; щодня сотні нових чуток вивергаються на поверхню, і кожна нова безглуздіша від попередньої. Ці так звані шончанці були ніким іншим, як зграєю Друзів Морока, що згуртувалися із Лжедраконом, — тільки цього разу їх підтримали ще й Айз Седай.
— Чим ти можеш підтвердити свої слова? — із сумнівом спитав Найол. — Ви взяли полонених?
— Ні, мілорде капітане-командоре. Не сумніваюся, чадо Баяр вам доповів, що Борнголд все ж зумів завдати ворогам такого удару, що вони дременули навтьоки. І, звісно, жоден з допитаних не зізнався у підтримці Лжедракона. Стосовно доказів... Вони складаються з двох частин. Якщо мій лорд капітан-командор дозволить...
Найол нетерпляче відмахнувся.
— По-перше, це неможливо. Лише кілька кораблів намагалися перетнути Аритський океан, і більшість вже ніколи не повернеться. Ті, що вижили, повернулись назад, перш ніж у них закінчився провіант. Навіть Морський народ не їздив туди, — а вони торгують усюди, куди тільки можна дістатися, навіть за Аїльською пустелею. Мілорде капітане-командоре, якщо землі по той бік океану й існують, вони розташовані так далеко, що до них не доплисти, — океанська широчінь безмірна. Переправити армію через неї так само неможливо, як перелетіти її.