Лоял хотів щось сказати, але Морейн випередила його.
— Як уже було сказано, шановний господарю, я хотіла б побачити кімнати для ночівлі та їжу.
— О! Звісно, шановна майстрине. Так, Симіоне, покажи цим добрим людям наші найкращі кімнати, де вони зможуть залишити свої речі. Коли ви повернетеся, на вас чекатимуть смачні страви, ласкава майстрине. Смачні страви.
— Якщо ваша ласка, слідуйте за мною, шановна майстрине, — сказав Симіон. — Шановні добродії. — Він вклонився у напрямку сходів на іншому боці зали.
Позаду них один з чоловіків раптово вигукнув:
— Заради Світла, що це за істота?
Герод почав пояснювати йому, що це — оґір, так, неначе був добре знайомий з ними. Більшість з того, що Перрин ще міг почути, поки їхні голоси не стихли, було вигадкою. Лоялові вуха нервово смикалися.
На другому поверсі голова оґіра також прочісувала стелю. Вузький коридор поринув у темряву, і лише світло призахідного сонця пробивалося крізь вікно біля дверей на іншому кінці коридору.
— Свічки в кімнаті, шановна майстрине, — промовив Симіон. — Я повинен був узяти ліхтар, але моя голова ще досі йде обертом від усіх цих весіль. Якщо бажаєте, я відправлю когось запалити вогонь. І ви, мабуть, хочете води для вмивання. — Він штовхнув двері. — Наша найкраща кімната, шановна майстрине. Як бачите, у нас небагато чужоземців, а це — наша найкраща кімната.
— Я зупинюся в сусідній, — сказав Лан. На плечі він ніс свою й Морейн опони, сакви і сувій зі знаменом Дракона.
— О, майстре, то не дуже добра кімната. Вузьке ліжко. Дуже тісно. Вона хіба що для слуги, — хоча ми ніколи ще не приймали гостей зі слугами. Прошу пробачення, шановна майстрине.
— Все одно я візьму її, — рішуче сказав Лан.
— Симіоне, — мовила Морейн, — майстер Герод не любить Дітей Світла?
— Що ж, це правда, шановна майстрине. Раніше так не було. Не дуже добре так до них ставитися, особливо коли ми так близько до кордону. Вони проходять через Джарру весь час, наче ніякого кордону й немає. Але вчора виникла проблема. Ціла гора проблем. Ще й ці весілля одне за одним.
— Симіоне, що трапилося?
Чоловік різко глянув на неї, перш ніж відповісти. Перрин не думав, що хтось іще це помітив у такій темряві.
— їх було зо двадцять осіб, вони прибули позавчора. Спершу проблем не було. Але вчора... Що ж, троє з них оголосили, що вони більше не Діти Світла. Вони просто зняли свої плащі й помчали геть.
Лан пирхнув.
— Білоплащники дають присягу на все життя. І що зробив їхній командир?
— Він би щось зробив, будьте певні, от, — але інші оголосили, що він вирушив на пошуки Рогу Валіра. Хай там як, решта сказали, що вони повинні полювати на Дракона. А ще один сказав, що вирушить до Елмотської рівнини, коли він поїде. Потім деякі з них почали говорити жінкам на вулиці непристойні речі й лапати їх. Жінки пищали, а Діти кричали на тих, хто їх зачіпав. Ще ніколи не бачив такого переполоху.
— Хтось намагався їх зупинити? — спитав Перрин.
— Майстре, ви носите цю сокиру, тож вмієте нею користуватися, — але не так легко змагатися з людьми в обладунках і з мечами, коли все, що в тебе є, — це мітла й мотика. Решта білоплащників, що не поїхали, поклали цьому край. Вони практично схрестили мечі. Але це було не найгірше. Двоє зовсім ошаліли — якщо не всі. Ці двоє почали марити, нібито Джарра повна Друзів Морока. Вони намагалися спалити селище — так і сказали, — і почали зі «Стрибка». Зовні ви можете побачити сліди підпалу там, де він починався. Вони билися з іншими білоплащниками, які намагалися зупинити їх. Ці білоплащники допомогли нам погасити пожежу, зв’язали тих двох і поїхали назад в Амадицію. Ну і котіться звідси, сказав я, щоб очі мої вас більше не бачили.
— Груба поведінка, — сказав Лан, — навіть для білоплащників.
Симіон ствердно кивнув.
— Правду кажете, шановний майстре. Раніше вони ніколи так не поводилися. Пихато — так. Дивляться на тебе, наче ти весь у багні, і сунуть носа не в свої справи. Але до цього вони ніколи не завдавали клопотів. У будь-якому разі — не таких.
— Вони вже поїхали, — сказала Морейн, — і їхні проблеми разом з ними. Впевнена, у нас буде спокійна ніч.
Перрин мовчав, хоч подумки не міг заспокоїтися. Всі ці весілля й білоплащники — це дуже добре, але швидше б дізнатися, чи зупинявся тут Ранд і яким шляхом він поїхав, якщо рушив далі. Той запах не міг бути його.
Симіон відвів його коридором до іншої кімнати, де було лише два ліжка, умивальник та пара стільців. Лоял нахилився, щоб просунути голову під одвірком. Лиш смужка світла пробивалася крізь вузькі вікна. Ліжка були досить великими; в ногах лежали покривала та ковдри, але матраци мали ямкуватий вигляд. Симіон намацав на поличці над каміном свічку та кресало.