— Ранд був тут, — почав був Перрин. — Цей чолов’яга Симіон пам’ятає його.
Морейн прошипіла крізь зуби.
— Тобі ж казали тримати рот на замку, — прогарчав Лан.
Перрин повернувся до Охоронця. Зустрітися з його поглядом було легше, аніж з поглядом Морейн.
— Як би ми могли дізнатися, чи був він тут, не запитуючи? Скажіть мені. Він пішов минулої ночі, якщо вам цікаво, і рушив на схід. І ще був занепокоєний через когось, хто переслідує його й хоче вбити.
— На схід, — похитала головою Морейн. Цілковитий спокій у її голосі суперечив несхваленню в її очах. — Добра звістка, — хоча це й зрозуміло, зважаючи на те, що він прямує до Тіра. Але я була абсолютно впевнена, що він був тут, ще до розповіді про білоплащників, котра лиш підтвердила це. Щодо дечого Ранд має рацію, Перрине. Ми не єдині, хто намагається його знайти. І якщо вони дізнаються про нас, то майже напевно спробують нас зупинити. Нам достатньо гонитви за Рандом і без цих проблем. Ти мусиш навчитися тримати язика за зубами, допоки я не дозволю тобі говорити.
— Про білоплащників? — недовірливо спитав Перрин. Тримати язика за зубами ? Спопели мене Світло, якщо я це робитиму! — Як ви зробили такі висновки?.. Рандове божевілля. Хіба це пов’язано?
— Справа не в божевіллі, — мовила Морейн, — та й йому ще дуже далеко до божевілля. Перрине, він найсильніший та’верен з усіх, — ще з часів Епохи Легенд. Вчора в селищі Візерунок... рухався, огортав його, немов глиняний зліпок. Весілля, білоплащники — цього достатньо, щоб сказати, що Ранд був тут, — для тих, хто вміє слухати.
Перрин глибоко вдихнув.
— І це трапляється всюди, де він був? Світло, — якщо за ним полюють породження Тіні, вони зможуть вистежити його так само легко, як і ми.
— Можливо, — сказала Морейн, — а може, й ні. Ніхто нічого не знає про таких сильних та’веренів, як Ранд. — їй було прикро через своє безсилля. — Артур Яструбине Крило — найсильніший та’верен, засвідчений писаннями. Але його силу не порівняти з Рандовою.
— Кажуть, — втрутився Лан, — що були часи, коли люди, котрі знаходилися в одній кімнаті з Яструбиним Крилом, говорили правду замість приготованої брехні, ухвалювали рішення, про які навіть не думали. Інколи кожен кидок жереба, кожен картковий хід лягав так, як він того хотів. Хоча траплялося це нечасто.
— Тобто ви хочете сказати, що більше нічого не знаєте, — сказав Перрин. — Та він же до самого Тіра може позалишати сліди у вигляді весіль та збожеволілих білоплащників.
— Я хочу сказати, що знаю стільки, скільки потрібно, — відрізала Морейн. Погляд її темних очей ляснув Перрина, немов батогом. — Візерунок плете навколо та’верена тонке мереживо; інші можуть віднайти ниті, — якщо знатимуть, де шукати. Тож стеж, аби твій язик не наплів більше, аніж ти можеш знати.
Мимоволі Перрин зіщулився, наче Морейн наносила справжні удари.
— Що ж, цього разу ви повинні радіти, що я відкрив свого рота. Симіон знає, що ви — Айз Седай. Він хоче, щоб ви вилікувала його брата Ноама від якоїсь хвороби. Якби я не поговорив з ним, він би ніколи не набрався сміливості запитати, — але, можливо, почав би базікати про вас зі своїми друзями.
Лан зловив погляд Морейн; якусь мить вони дивилися одне на одного. Охоронець зараз був схожий на вовка, готового до стрибка. Врешті Морейн похитала головою.
— Ні, — сказала вона.
— Як забажаєш. Це твоє рішення. — Лан промовив це так, наче вона прийняла хибне рішення, але його напруженість зникла.
Юнак розглядав їх.
— Ви думали про... Симіон не скаже нікому, якщо буде мертвий, правда ж?
— Він не помре внаслідок моїх дій, — мовила Морейн. — Але я не можу і не буду обіцяти, що так буде завжди. Ми повинні знайти Ранда — і не схибити. Це зрозуміло? — Спійманий її поглядом, Перрин не зміг відповісти. Вона кивнула, прийнявши мовчання за згоду. — А зараз відведи мене до Симіона.
Двері Лоялової кімнати були прочинені; світло від свічки лилося в коридор. Усередині два ліжка були зсунуті разом, і Лоял та Симіон сиділи на краю одного з них. Чоловік без підборіддя дивився на Лояла з відвислою щелепою та із здивуванням на обличчі.
— О так, стеддінлі прекрасні, — говорив Лоял. — Там такий спокій під великими деревами. Ви, люди, воюєте й чваритеся, а в стеддін/ах усе спокійно. Ми доглядаємо за деревами й живемо в гармонії...