Отже що робить? Лишалось тупчитись у своєму куточку, або як говорилось у партійних сферах, "орієнтуватись на власні сили".
І що то за безпомічна, безладна "орієнтація" була весь час!
Здавалось би, що на тих кількох десятках верст теріторії, що малося під отаманщиною, при тих матеріальних і фізичних засобах, які були в Уряду, можна було завести просто ідеальний порядок і лад. І в той же час ніколи ще, здається, й нігде не було такого безладдя, безправности, незабезпечености спокою й життя, як на цій клаптиковій теріторії. Розбої, грабіжи й убийства серед білого дня відбувались у самій "столиці" отаманщини. Самі "міністри", - бували й такі часи - боялися ночувати дома й ховались по конспіративних кватирах. На "провінції" (се-б-то в околиці "столиці") безчинствували по містечках комісари, коменданти й отаманці. На селах же ніякої влади не було, а селяне часто окопувались ровами, обставлялись кулеметами й гарматами й не пускали до себе "народньої" влади.
А тим часом "прінціпіально" - партійно немов би визнавався прінціп "трудових рад". Урядово-"прінціпіально" признавався прінціп "демократичних самоврядувань". І тут же все покривалось фактичним інстітутом отих самих старих, безконтрольних, безграмотних, безпрінціпних і часто просто контрреволюційних комісарів.
І як смішно читати партійну пресу тих часів, яка з пресерйозною, замурзаною всіма тими безчинствами й своїми тиканнями в ріжні стіни пикою важно міркувала, що краще: трудові ради, ради робітничих і селянських депутатів, чи самоврядування? (Наприклад, "Визволення" орґану. с-д. ч. 11.)
А вся діяльність "соціалістичного" "правительства"? Якась злісна, глузлива карікатура на Правительство.
Наприклад, "міністр" шляхів пренаївно заявляє, що найголовнішим завданням міністерства шляхів є боротьба з... безбілетними пасажирами. Та й справді: маючи кільки десятків верст залізниць, що можна робити на них? - тільки ловити бідних "зайців".
Так само діяльність усіх инчих "міністерств" зводилась до дрібнесеньких, техничних функцій звичайних урядовців у справжніх міністерствах. Наприклад, діяльність "міністерства" фінансів обмежувалась тільки доставкою з Берліну надрукованих там гривень та почасти друкуванням їх у Кам'янцю. Правда, "міністр" фінансів Б. Мартос робив замахи на діяльність у державному масштабі й навіть виробляв закони в тому напрямі. Але ті закони викликали навіть у безграмотних отаманців глум і сміх. Так, наприклад, знаменитий закон цього "міністра" про налог на предмети роскошів, яким так хвалився в своїй декларації сам "міністр". Налог на предмети роскошів на цьому клаптику теріторії, де крім кількох задрипаних, убогих містечок і нещасної, облупленої "столиці" ні одного порядного міста не було, де не тільки предметів роскошів, але найнеобхідніщих предметів не було де купити.
А тим часом у кожному "міністерстві" були величезні штати урядовців, які купчились у тому нещасному Кам'янцю й шамотілися, як юрба безпотрібних і невмілих обивателів на пожарі. Всі вони за свою без-потрібну шамотню діставали платню, всі вони бюрократично гризлися між собою, спихали, арештовували одне одного й вносили ще більше деморалізації й розкладу в загальне життя.
2. Гарцювання отаманії й голосіння хуторянки.
А партійна, так звана, "соціалістична" демократія? Ця була в найтраґічнішому становищі. Вона мусіла йти за отаманщиною, мусіла бути свідком усіх її гидот і злочинств, мусіла навіть покривати ці злочинства, бо так вимагала "наша державність".
Одкинувши ще під час повстання диктатуру пролетаріата й незаможного селянства, хуторянка мусіла приняти диктатуру отаманщини.
І все, що було в Київі під цією диктатурою, всі насильства, всі утиски над демократичними й робітничими установами, тепер розуміється, тяглися далі, тільки ще отвертіще, ще ціничніще. І так само, як і в початках цієї реакційної диктатури, так і тепер, нещасна партійна "соціалістична" хуторянка благала свого отаманського унтера, хапала його за "геройські", безпардонні руки й з усіх сил намагалася вдержати від безчинств і діскредітації "нашої державности". І часом, безпомічно, безпорадно сплеснувши руками, вона так голосила: "Чи в нас устрій демократичний чи реакція? - таке повстає питання в нас на місцях під цю хвилю. І на превеликий жаль не лише повстає, а вже й вирішається ясно: реакція".