Не складна історія боротьби дрібнобуржуазної галицько-української демократії за свою державність. І не щасливіше вона кінчилася, як боротьба наддніпрянської сестри її.
2. Антантський пес між Сходом і Заходом Европи.
Дві сили загубили Західну Область Укр. Нар. Республіки, (так вона офіціально стала називатися після з'єднання з Великою Україною). Одна сила - зовнішня, друга - внутрішня.
Зовнішня сила, репрезентована Польщею, була антантська реакційна імперіалістична політика, направлена з одного боку на боротьбу з робітниче-селянською Росією, а з другого - на яко мога більше пригноблення, обезшкодження й пригнічення переможеної Ґерманії.
На польську шляхту складалася почесна роля антантського жандарма й сторожового пса на Сході. А щоб пес міг бути в силі виконувати свої чисто "шляхетські" обов'язки, йому було зроблено як найпросторішу й найзручніщу собачу буду.
Польська шляхта на цьому гарненько спекульнула. Перше й найближче завдання на неї було покладено: кидатись з під воріт Европи на російську революцію й гризти її за литки, бо Пані Антанта почувала себе не зовсім спокійно в своєму імперіалістичному палаці перемоги, збудованому на кістяках десятків міліонів убитих нею людей. Але Польща, ота така надзвичайно окривджена долею, ота "вільнолюбна, лицарська" Польща, що півтора століття скиглила по королівських передпокоях усього світу й жалілася на утиски, на кривду царату, та Польща тепер виявила всю свою "лицарську" природу. Як злодійкуватий і нахабний льокай, який замісць того, щоб на дані йому гроші робити брудне панське доручення, краде їх і робить спекуляції, так антантський східний хам і жандарм, замісць того, щоб по рабськи битися з совітською Росією, як то йому було наказано, украв у пана свого всю військову зброю, дану для цього доручення, й кинувся з нею спекулювати на нещастю українського народа.
Польські дівізії Галера, сформовані, обучені, озброєні в Франції французами, обсажені французькими офіцерами, ці дівізії, в яких польського було тільки "гарматне м'ясо", які мали йти на большевистський фронт, злочинно битися проти російських робітників і селян, - польською шляхтою та її прислужниками "соціалістами", вроді Пілсудського, Дашинського й т. п., було повернено на вигідніще для себе злодійство, - проти українців для загарбання української землі, на якій павуками сиділи оті "лицарі з великого шляху", ота "свободолюбна страдниця", польська шляхта, ця найогидніша галузь соціальних паразітів.
Розуміється, озброєні по останньому слову "науки орґанізованого убийства" ці дівізії мали багато переваги над неодягненими, зле взутими, скупо й бідно озброєними військами Національної Ради. Але той факт, що ці війська, без техніки, без допомоги, без амуніції впродовж кількох місяців не тільки втримували наскоки антантського злодійкуватого хама, а ще й не раз били його, показує, яка велика сила духу була в тих, дійсно, героях, що босі й голі бились проти жандарма реакції.
І цей факт показує, що замісць того, щоб кидатись до Пані-Антанти й жалітись їй на її хама, українським невдалим, недостойним проводирям цих героїв, треба було кинутись до тої єдиної сили, яка була до їхнього розпорядження, яка тримала українську владу й могла ще довго тримати, (а при певному напрямі зовнішньої й внутрішньої політики, й до сього часу мати в українських народніх руках), - до свого трудового народу.
Галицькі ж "проводирі" замісць того писали ноти, протести, тинялись і плакались по антантських передпокоях і з усіх сил старались довести, що вони не большевики, як то брехали поляки, що вони - ніякі революціонери, що вони собі тихі, цілком благонадійні рутенці, яким також треба признати право на вільне самоозначення, яке так великодушно й солодко розписав Вільсон.
Натурально, благонадійних рутенців не дуже то слухали. Нальокая свого пані, правда, трохи розсердилась і навіть один раз вилаяла. Але він роз'яснив їй, що українці також дуже небезпечний (для шляхетської Польщи, звичайно) елемент, що з ними також треба боротися. Отже для чого дівізії Галера гнати десь далеко, коли ворог є ближче. Але головний арґумент був той, що шляхетська Польща для своєї тяжкої функції антантського пса мусить мати яко мога більше сил і нагороди. Без Галичини ж, без бориславської нафти, без загарбаних земель в українських селян, без цих модернізованих рабів польської шляхти, яка ж могла бути в неї сила?