Але в земельному питанню такої солідарности вже не було. Це було іменно те питання, на якому могла розбитися єдність української демократії, бо дві найвпливовіші течії українства, – соціальдемократи й соціалісти-революціонери, — розв'язували це питання кожна по своєму.
Соціальдемократи розглядали його з погляду розвитку загального сільського господарства, пов'язаного з розвитком усіх продукційних сил краю, а також з погляду тих реальних відносин на селі, які були на Україні. Рахуючись з фактом значної кількости високо-розвинених великих господарств, бажаючи зберегти для краю й для його дальшого розвитку їхню високу техніку, досвід, словом, усе культурне й економичне значіння цих хазяйств, соціальдемократи вважали потрібним тим чи инчим способом уберегти їх від дробління, від нищення й поділу їхніх засобів і способів господарювання.
Крім того брався на увагу характер загального селянського господарства на Україні, його суто-індівідуалістичну сістему.
З цих поглядів соціальдемократи з великим крітіцизмом підходили до аґрарної проґрами соціалістів-революціонерів, яку, на думку соціальдемократів, українські есери просто переписали в руських есерів, не рахуючись з відмінними від руських умовами на Україні. Соціалізація землі руських есерів мала хоч сякий такий корінь у руській „общині”. Соціалізація мала бути розвитком тої общини, удосконаленням її, обкультуренням того прімітивного, соціалізму, який, на думку руських есерів, уже був у общині.
Це було, принаймні, до певної міри лоґічно й послідовно. А як же можна було прикласти цю теорію до України, де не було тої „ячейки соціалізму” — общини?
І соціальдемократи закидали соціалістам-революціонерам, що їхня вся партія є чисто-руський продукт, який на українському ґрунті не може рости.
Але так чи сяк, а есери були партією, яка взяла на себе обстоювання селянських інтересів. Це була їхня монополія, їхня спеціальність. Селянство знало їх, як таких, вірило їм і йшло за ними, цілком покладаючись на те, що як би не називалась та реформа, а ці люди найбільше подбають, щоб земля перейшла до селян.
Соціальдемократи це бачили й знали. А як есери ще самі за того часу не зовсім були певні в можливости соціалізації, то після гарячих дебатів, було знайдено загальну позіцію, яка на якийсь час задовольнила всіх. А саме:
Приватна власність на землю повинна бути скасована. Вся земля на Україні без викупу йде в Український Земельний Фонд, яким завідує сам народ через Український Сойм і повітові та волосні земельні комітети, вибрані на демократичних основах. Всеросійські Установчі Збори повинні се затвердити. З цього фонду можуть користуватись землею тільки ті, які будуть обробляти землю своїми руками. Необхідно установити земельну норму, яка повинна бути не меньче від норми зуживання й не більша від трудової. В межах сеї норми всі хлібороби можуть зостатися при своїх господарствах. Бажано, щоб більші зразкові господарства передавалися в руки сільсько-господарських товариств. Ліси, води, копальні й инчі земельні недра в межах України визнаються власностю всього народу. Видатки по земельній реформі платить Держава.
5. Два громи з Петрограду.
Отже небезпечний камінь було щасливо обминено. Можна було далі дружно, спільно вести корабель відродження на зустріч бурям і небезпекам, не боячись ослаблення зсередини.
А буря вже збіралась. І першим громом була телеґрама військового міністра Керенського про заборону ним Другого Українського Військового З'їзду, який скликав Український Військовий Ґенеральний Комітет. Мотиви заборони: невчасність, — „несвоевременно”. Старий, ще царський мотив, який тут же побивався дозволом того самого міністра Керенського на польський військовий з'їзд.
А другим, ще грізнішим громом була друга телеґрама, так само ще під час селянського з'їзду, одержана Центральною Радою про те, що Тимчасове Правительство рішуче одкинуло всі домагання Центральної Ради, передані Урядові через делеґацію.
„Свято революції скінчилось. Настає грізний час!” — сказав голова Центральної Ради, М. С. Грушевський, прочитавши телеґраму З'їздові.
Треба було готуватись до бурі. Треба було зустрічати її спільними всеукраїнськими силами. Селянський З'їзд обрав із себе Раду Селянських Депутатів, яка мала ввійти в склад Центральної Ради. Поповнена ще в дужчій мірі, ніж раніше, селянством, головною силою української нації, Українська Центральна Рада з усім розумінням ваги й серйозности моменту напружила всі свої сили.