— Виходить, нам і боятися нема чого особливо? Постоїть і піде. Йому не взяти столицю! — розвеселився Максур. Жрець глянув на імператора очманілим поглядом, зірвався з місця і почав нарізати кола по залі біля трону.
- Боги! Святі боги, Тарід з Азітом, за що ви так зненавиділи Мадерек, що послали йому в правителі дурня?! Тарид наймудріший, всемогутній, за що прогнівався ти на імперію, позбавивши її правителя навіть зачатків розуму?! — вигукнув Кирит, немов божевільний, міряючи кроками простір перед імператором.
— Але хіба я не правий? — щиро дивувався Максур.
— На скільки вистачить твоїх сховищ, за скільки часу мешканці столиці спустошать комори? Ти що, не розумієш — Садар блокував усі входи до Мадри! Ми з голоду все здохнемо. І ось тоді він спокійнісінько візьме місто! Невже треба бути дуже розумним, щоб зрозуміти таке? Це очевидно! Йому не треба лізти на стіни, йому достатньо не пропускати каравани із зерном. І взагалі – не пропускати обози. Все одно які. Ми тут у пастці через твою дурість! Ха, голову розвідки він убив! Чим це допомогло? Тільки лихо накликав…Разячого Різного.
Розділ тридцять третій
— Ваша Величність, хіба не було б розумним увійти до Сидериму, поки його армія застрягла під Мадрою? Повернули б і Смірніс, і Ельгію.
— Як думаєш, з якою швидкістю Садар розгорне військо і зрівняє Рагард із землею, якщо я послухаюсь твоєї дурної поради?
— Невже, він такий сильний?
— Бо ти не пам'ятаєш, чим скінчилися всі наші спроби повернути провінцію. Сильний розумом, а з такими небезпечно воювати.
— Але ж Мадерек ризикнув…
- Саме так. І де тепер Мадерек?
Мадерек, рік 2584
Армія Сідеріма розташувалася табором біля стін столиці південної імперії. Притиснута до гор Мадра опинилася в абсолютному оточенні, повністю залишившись без зв'язку із зовнішнім світом. Перші зухвалі спроби імперців прорвати облогу зазнали краху, зіткнувшись із неймовірною впертістю та стійкістю сидеріан. Садар надійно окопав біля стін міста, перехоплюючи всі каравани з провізією. Турбуючись про втрату товару, купці припинили прямувати до Мадри, воліючи перечекати лихих часів. Постачання ж армії Садара налагодилося швидко, наче все військо вирішило переселитися з країни до пустелі. Втім, так воно й було. Король відправив по домівках поранених та ослаблих. На зміну їм прийшли нові поповнення. Якщо зменшити масштаб того, що відбувається, то складалося враження, що сидеріани стояли тут у змінному караулі. Імператор караулив Мадру невсипуще, стежив за солдатами, вчасно відправляв у відпустки, вважаючи, що військо постійно повинне змінюватися свіжими силами, нехай і частково. Це давало можливість воїнам не закиснути у тривалій облогу. Вони не йшли на стіни, не брали штурмом, лише сторожили, як пси злодія. Лише вичікували, коли місто впаде саме, спустошивши всі комори та сховища. Так стояли третій місяць. Нескінченні обози постійно тяглися з Сідеріма і назад, підтримуючи армію Садара у потрібній готовності.
— І довго так продовжуватиметься? Може, все ж таки штурм? — Азіт трохи дивувався, вважаючи, що столицю можна захопити. Він не звик до тактики очікування.
— Не гарячкуй, нам не взяти цих стін, тільки військо занапастимо. Максур саме на це й чекає, — відповів король, розбираючи листи від Лармініза. Жрець вкотре взяв він обов'язки намісника країни, поки імператор пішов від столиці.
— Але так сидіти теж не діло, — разючий присів на підлогу біля ніг короля.
- Залишилось зовсім небагато. Вони ввели армію до столиці, а солдатів теж годувати треба. Ось тільки від щедротів цього врожаю їм не дісталося ні мішка пшениці. А минулорічні запаси вони скоро закінчать. Якими б великими не були сховища, вони не розраховані на таку кількість народу в місті, — усміхнувся Садар, немов із насолодою згадуючи, як конфіскував каравани без найменших докорів совісті. На війні свої закони.
— Пане, тут… — караульний недомовив, вийшовши відсунутим з проходу в намет владною рукою.
— Ваша Величність, Садаре Сидеримський, мабуть? - Жрець, що увійшов, був незнайомий Садару. Аммулет, що скріплює підлогу плаща, відлитий зі срібла — високий ранг, не нижче самого Кирита, а той і зовсім близький до Наставника. Від розуміння цього король зіщулився. Нічого доброго не обіцяє пану візит священика такого рангу. Вже точно не перемоги побажати прийшли.