— Мурашник, — похитав головою Кирит. Але похитав схвально.
— Не заздріть, отче, — почувся голос Лармініза, що непомітно підкрався.
- Отче, ви завжди так тихо ходите? — Наставник відсахнувся.
— Доводиться. У короля надто чуйний сон, а якщо розбудити, біжить працювати. Отак і бережемо його спокій — нечутними кроками, — посміхнувся червоний жрець.
Сідерім, рік 2588
День видався дощовим, цим залишивши Кирита без прогулянок. Наставнику залишалося лише засісти за папери, писати розпорядження та листи, яких накопичилося неабияк за час, поки жрець відпочивав. Паства нарікала, закликаючи Наставника повернутися до Цитаделя, на що Кирит відмахувався, мовляв, його і тут непогано годують, а присвятити себе служінню Тариду можна у будь-якому куточку світу, не обов'язково у стінах Твердині. Однак залишалися ще питання управління Орденом, тому доводилося сідати за папери, брати перо.
— А я ось думав, що Наставник вирішив решту життя присвятити прогулянкам, — Садар непомітно з'явився у дверях кабінету, відведеного у розпорядження жерця.
— Наставник і радий, але вибирати не доводиться. А ти ніяк прийшов із згодою? — примружився Кирит.
- Не вгадав. З наливкою, — пожартував король, вдаючи, що зовсім не розуміє, чого від нього чекають.
— Що ж, у такий негодний налив навіть краще, — анітрохи не засмутився жрець. Згодом починало здаватися, що він знайшов лише привід залишатися у палаці.
— А день справді непоганий. Помер Фрам, — Садар замовк, розливаючи наливку по крихітних срібних чарках, вивужених із таємних кишень королівської мантії.
— А я вже думав, він мене випередити зібрався. Не засмучуйся, час йому настав, — Кирит пригубив чарку, не ризикуючи так одразу випробувати зілля, зроблене королем. Якщо вірити чуткам.
- Та я чого? Я розумію. Але королева плаче, — зовсім зажурився король, сідаючи на тахту, що стоїть біля столу.
— То що ти не з нею?
— Попросила залишити її з батьком. Потім піду, — зібрався зітхнути Садар, як здивувався: жрець спокійнісінько розташувався на тахті, вмостивши голову на колінах короля.
— Та ти не того, не зважай, звичка ось залишилася від Кассима. Мене таке заспокоює. Відпочиваю, — поспішив пояснити Кирит. Йому здалося, що король перестав дихати.
— Чого вже там, лежи, — ніяково підхихикнув Садар. І одразу обсмикнув себе. Адже начебто жалоба, не можна сміятися.
— Був би ти жінкою, то я кинув би сан, — повернув у веселощі жрець.
— Жарти у тебе, Кирите, не смішні. Був би я жінкою — не стало б Сідеріма, — відмахнувся король, знову наповнюючи чарку.
- Від чого ж? Наречений би миттю знайшовся, то земля нікуди не поділася, — не вгавав жрець.