- Візьмеш "невидимих", вони відріжуть фланг, зайшовши їм у тил. Ти ж удариш у лобову, доки на мені буде основний фронт. Спробуймо їх поділити, — король ділився планами з воєводою. На раді були присутні всі генерали, одержуючи накази, кому до якого з командувачів вступати під початок. Садар намагався вдарити з двох сторін, не поділяючи військо, наскільки це можливо. Він розумів — щойно вороги побачать пролом, так одразу кинуться туди, збільшуючи розрив. Але цього не можна допустити. Значить, в "тонке" місце варто ставити загін найсвіжіший і найдосвідченіший. Тоді з'явиться можливість витримати удар, якщо варвари все-таки помітять відділення загону армії.
Тактика спрацювала, дозволивши сидеримцям розтоптати "відкушений" загін супротивника. Але переваги у силі це не дало. Обидві армії загрузли в затяжних битвах, не зрушуючись із зайнятої території ні на п'ядь. Неорганізовані варвари були сильні, нестримні, а головне їм сніг не став на заваді. Загірські жителі півночі швидше звикли до лютих зим, ніж ті, що були в Рагарді. І це стало їхньою основною перевагою. Вони не так сильно втомлювалися і, іноді здавалося, починали тіснити сідеріан. Повторювати схему з флангами більше не виходило. Навчені першим досвідом, противники Садара ретельно оберігали свої фланги, переходячи до нищівних контратак при найменшій спробі їх атакувати. Король сердився, але нічого не міг вдіяти. Лише стояти армією дома, не пропускаючи варварів до Таде. Він чекав на допомогу з Мадерека. І в той же час розумів, що вони можуть прийти пізніше, ніж тут збереться вся орда вторженців. Але стиснув зуби і стояв, подаючи наочний приклад солдатам. Брав у руки меч, летів в атаку, заражаючи своєю люттю воїнів, які йшли за королем.
— Пане, ми так довго не вистоємо, — підбив рису під звітом генерал, який рапортував про стан свого загону.
— Повинні, нам нема куди відступати. І я не про переправу Тади. Зрозумійте, якщо здамо позицію – програємо війну. Нам немає шляху назад, інакше землі Сидеріма обігріться кров'ю. Вважаєте, я даремно стільки років оберігав їх від усіх, не дозволяючи переступити кордони? — Садар сердився, ледве не зриваючись на крик.
— Ми вистоємо, Величність. Тільки завтра ти молитимешся. Я піду у бій. Хто хоче, той зі мною, лише під руку не лізьте, — раптово втрутився Азіт, який воліє відмовчуватися на порадах.
— Ага, герой прямий, сам усю армію покладеш, — скептично хмикнув государ, розсудливо оцінюючи сили воєводи. Так, сильний. Якщо візьме меч у праву руку, то й сотню покладе, не скривившись, тим більше таких, як варвари. Ні виправки, ні тактики, сильні лише грубою силою та завзятістю. Такі не суперники Азіту, найкращому мечнику Таридата. Але сотню, а чи не тисячі.
— Ти щось там казав про деморалізацію ворога? — воєвода примружився, наче випробовуючи короля.
- І що задумав?
- Стати Разючим. А то я призабув, схоже, навіщо було створено.
Король знизав плечима, не розуміючи, що цим збирався сказати Азіт. Хіба він і так не вражаючий, неперевершений воїн, якого ніхто не зможе перемогти на землях Таридата? І лише наступного дня Садар зрозумів, як помилявся. Він спочатку навіть не впізнав Азіта, настільки той перетворився. Замість сталевої кольчуги, лат, воєвода був одягнений у чорний обладунок, що навіть зовні здавався настільки легким, що навряд чи міг взагалі вважатися бронею. Але це лише зоровий обман для тих, хто не має уявлення про матеріал, з якого кували найтоншу кольчугу. Коштовність королівств — адамантин. Рідкісні майстри вміють плавити алмази, та й де взяти їх стільки, щоб вистачило на зброю? Тим паче на кінний. Страшна звірюга Разючого виявилася покрита попоною такого ж матеріалу. Плавлений алмаз набував сталісто-чорного кольору, чому кінь і вершник виглядали похмуро. Азіт стояв поряд з конем, відстібаючи піхви від сідла. Легкий вітер ворушив прозоро-біле волосся на непокритій голові. Бліда шкіра різко контрастувала з обладунком, а Азіт підкреслив загальний образ яскраво-червоним плащем, пришпиленим до наплічників.