- Буде зроблено. Ще розпорядження? — Зелик виструнчився в струнку перед своїм паном, крадькома розглядаючи принца захопленим поглядом. Так, такий правитель хлопчику до душі. Набагато краще, ніж імператор.
- Так, прийшли до мене Лармініза, - принц розтягнувся на підстилці у своєму наметі, все ще не наважуючись на різкі рухи та переміщення по табору, розбитому за кордоном міста. Все одно на готель грошей не було, коли загін Сідеріан прибув до столиці Рагарда, а значить краще залишатися в польових умовах. Та воно й звичним стало за останні місяці. Усі в невеликому загоні принца надто молоді, щоб помітити незручності або ж не сприймати їх натхненно. Поки що багатьма хлопцями все те, що відбувалося, розцінювалося як захоплююча пригода. Ще не пахло кров'ю, ще не було справжніх битв, які неодмінно випадають на долю королівської гвардії.
— Звали, ваша величність? — поцікавився червоний жрець, просовуючи вилицювате обличчя за ширму.
— Клич, проходь, є справа, — відповів принц, сідаючи на підстилці.
— Так-так, пан завжди в справах, не розважатися кличе, — вставив своє вагоме Азіт, незримою, але іноді дуже відчутною тінню присутній поруч із принцом цілодобово. Разящий розмістився в кутку намету і з усією ретельністю вдався до заточення свого неозорого за розмірами клинка. Важка зброя вселяла страх, і все одно оточуючим залишалося незрозумілим, як можна розмахувати цією громадою, тримаючи її в одній руці. Лівою. І це при тому, що недоторканний був правшою. Навіть Садар не хотів думати про те, яку силу обрушить на ворогів Азіт, якщо візьме меч у праву руку. Або о другій. Сам же проклятий сприймав свою зброю, як і звичайний воїн, і щиро дивувався, коли хлопці намагалися питати її, мовляв, як справляється з такою вагою та розміром. Особливо коли верхи на коні. Так само і животині голову недовго відрубати.
— І що за річ, мій королю? — Лармініз сів навпочіпки навпроти принца. За кілька тижнів, що він провели разом, жрець звик величати Садара королем, та той і не протестував особливо. По суті, він ним і був, залишилася справа за формальністю.
— Ти в нас спритний хлопець, як я зрозумів. І якщо твоя ідея за участю в поєдинках мечників увінчалася успіхом, то й правильно прилаштувати гроші зможеш так, щоб вони працювати почали, а то поки що витрачаються, — Садар втупив колючий погляд у Лармініза. Той посміхнувся.
— Король із мене вирішив зробити скарбника? - поцікавився жрець.
— Поки що на цю посаду підходиш лише ти. Хлопці зовсім зелені й у грошах не тямлять, все ж таки їх у воїни готували, а не в торговці, — Садар наповнив кубки вином і простяг один жерцю. Той узяв посудину, але пити не поспішав.
— А я, отже, схожий на торгаша?
— А ти точно вигоди не пропустиш. Хватик є, розум присутній. Якщо я поєдную посади правителя і кількох міністрів, то чому б моєму раднику і духовнику їх не поєднувати? - Принц примружився. Лармініз відпив вина, схвально посміхаючись, розуміючи, яку нішу він займе в новоявленому дворі одіозного правителя неіснуючої країни.
Сідерім, рік 2567
Перший караван від Садара прибув одночасно з повідомленнями, що принц сплатив перший внесок за кредитом, який взяв в Анаторисі. Даналія перебирала папери, звіряючи рахунки, перечитувала листа від Фрама, в якому той всіляко звеличував сидеримця, покладаючи на нього великі надії як на зятя і як на можливого приймача верховенства солепромисловців. Жінка зіставляла новини, оцінювала товар, привезений караваном, і жадібно вдивлялася у рядки другого листа, переданого караванником. Лист написано самим правителем, але до нього додавалися розпорядження щодо встановлення торгівлі, викладені якимсь батьком Лармінізом.
— А спритний хлопець. Два роки минуло з розорення Сідеріма, а він уже ось як розвернувся. Схоже, і жерця знайшов собі. Цікаво, як же Мадерек припустив, щоб опальний принц після скандалу та розриву союзу зміг обзавестися жерцем? Куди дивився отець Кирит? — розмірковувала Даналія вголос, не помітивши, як у кімнату барака, збудованого для намісниці, увійшла Раніка.
— Про кого ви, Даналію? — миттю поцікавилася дівчинка, з цікавістю заглядаючи через плече до паперу. Жінка не почала ховати листи, жодних секретів від майбутньої королеви Сидеріма в них не було.