І саме самовладання відмовило генералу, коли він наблизився до води… та так і завмер, прикриваючи рота долонею. Його вперше мало не знудило від запаху крові. Ні, Касім був досвідченим воїном, хоч і молодий для свого чину. За двадцять років військової служби тридцятип'ятирічний генерал встиг побачити й не таке. І все-таки щось неприємно скукожилось у його грудях від побаченого. Ймовірно, він потрапив до самого початку… страшного ритуалу. Ніяк інакше Кассим було позначити собі те, що відбувалося березі між Разючим і принцом Садаром.
Акуратно розрізаний на клапті одяг принца валявся ганчір'ям біля ніг, а недоторканий вістрям клинка виводив таємні руни на грудях Садара, спина якого вже була поцяткована тайнописом. Принц лише стискав міцніше кулаки, піднявши обличчя до неба. З-під нігтів, що впивалися в долоні, сочилася кров, згущуючи запах, що виходив з глибоких ран. Стиснувши зуби, Садар мовчав. Жодного звуку не вирвалося зі стиснутих губ. Разящий проводив пальцем по кривавих рунах, втираючи якийсь порошок, нашіптуючи щось настільки тихо, що генерал не міг почути цих слів, та й не прагнув чути, здивовано вперши погляд у закривавлену спину принца.
Закінчивши з рунописом, Разящий потяг принца в озеро. Садар зашипів, коли холодна вода полилася з долонь недоторканого до його ран. І все ж таки він не закричав, хоч порізи не просто по шкірі — клинок розполосував м'язи. Загоюватимуться довго, шрами залишаться назавжди. Кассим дивився як заворожений, не сміючи відвести погляд — Разючий все робив настільки вивірено і відточено, наче все своє коротке життя присвятив подібним ритуалам. І все-таки генерал ледве не скрикнув замість Садара, коли недоторканий, підхопивши бранця, якого кликав паном, під коліна... Ні, Кассим не раз ставав свідком насильства, в тому числі і мужоложства, і нерви у нього міцні, але через те, що відбувалося між цими двома, хотілося кричати. І не відвести погляду, не піти. Запах крові, змішаний із чимось солодкуватим, впивався в ніздрі,
— Генералу не треба це бачити, — тихо прошелестів Киритив голос; зазвичай дзвінкий, він звучав зараз незвично глухо. М'яка долоня заплющила очі Кассима.
- Чому? Чому?.. чому?.. — несамовито шепотів генерал, не розуміючи, чому це видовище вивертає його навиворіт, тоді як він бачив і жорстокіші речі.
— Бо це саккар. Можна сказати, магія разючих. Не магія, але річ премерзка. І краще ніколи не бути присутнім при їхніх ритуалах, інакше можна зомліти, — тихо відповідав жрець, обдаючи зривається диханням шию Кассима, але все ж таки намагаючись поцупити його від берега якнайдалі. Брехав. Він сам не розумів, у чому полягають ці ритуали, але простіше списати на невідоме, аніж нарватися на нові питання з боку вояки.
— Що… що це було? — хрипів генерал, опинившись на безпечній відстані від берега: там, де, мабуть, відлуння ритуалу не відчувалося. Кассим упав навколішки і намагався віддихатися, марно пробуючи сфокусувати очманілий погляд, чому жмурився, розплющував очі й мотав головою. Жрець залишився на ногах, упираючись рукою в дерево, щоб не піти за генералом на траву, і теж важко переводив подих.
— Я не знаю точно, але смію припустити, що це був ритуал, яким Разячі позначають своїх власників, — Кирит все ж таки сперся спиною на стовбур дерева і сповз додолу, поступово приходячи до тями.
- Власників?! Він кличе його своїм паном, так. Але… принц Садар гірший за раба! Хіба з паном поводяться… так?! — Касім був шокований настільки, що майже кричав. Все ж таки йому дісталася досить сильна доза саккара, і тіло все ще трясло як у лихоманці.
— Ви такі молоді, генерале. А Садар – молодець. Швидко зрозумів, що до чого. Все просто, дорогий Кассим, є меч, є піхви. І якщо воїн не здатний вкласти меч у піхви, то володіти цим мечем не вартий, — криво посміхнувся жрець.
— Прокляття, жрець, я не молодик жовторотий, нехай ніколи не ділив ложі з чоловіком, але точно знаю — ніякого подвигу в цьому немає, — заздряв Кассим, не отримавши відповіді, яка б його задовольнила.
— Помиляєтесь, генерале. Адже це ритуал. Принц витримав таку біль, що вам і не снилося. Вдихати саккар — і то небезпечно для самопочуття, а коли його втирають у рани... І навіть не скрикнув. Я не знаю, що саме роблять Разючі, натомість бачив тих, хто не пережив такого ритуалу. Точніше, бачив їхні понівечені трупи. Хоча й не знав, що ритуал передбачає сполучення. Хм, або я чогось упустив, або цей Розящий вніс свої поправки, — Кирит віддихався, позбавивши груди від задушливого запаху зілля і, вставши на ноги, простяг руку Кассиму, пропонуючи підвестися з колін.