Тіло Мікі лежало навзнак. Гетра на правій нозі була стягнута до щиколотки, штани спущені до стегон. Маккену вистрілили один раз у праве коліно. У світлі ліхтарика Чемпа стало видно, що блакитна шовкова сорочка Мікі була випущена зі штанів, наче хтось шукав поясний гаманець. Ліхтарик освітлив обличчя Маккена, відкривши очам його перуку, що з’їхала вперед і навскіс, майже на очі. Ще п’ять разів йому вистрілили в голову: двічі в лоб, двічі в потилицю й один раз у рот.
Прибула слідча група, склала схему будинку, сфотографувала місце вбивства й зібрала речові докази: шістнадцять 22-каліберних гільз і два бойові патрони 22 калібру на підлозі, а також чотири ліщинові горішки. Дерев’яне руків’я сумочки молодої жінки, знайдене в гаражі, було розтрощене кулею. Червоний «Кадилак Ельдорадо» з білим верхом, припаркований біля дальньої стіни гаража, мав спущену передню праву шину та вм’ятину на пасажирських дверцятах, де в них влучила випадкова куля.
У добудованому підвалі зі стелі зняли панелі, вирвали динаміки й зідрали зі стін дерев’яну обшивку.
Венеційське вікно у вітальні було продірявлене кулею.
Чемп і Річ залишалися там зі слідчою групою цілу ніч. Опівдні наступного дня, виснажені й розчаровані, вони повернулися до Департаменту шерифа. Найбільший, найжорстокіший випадок убивства в історії округу Франклін пануватиме над їхніми життями, доки не буде розкритий. Перш ніж викроїти кілька годин сну, їм доведеться зустрітись із пресою.
До маленького кабінету у Франклінській окружній в’язниці набилися репортери, вигукуючи запитання. Хтось спитав думки Чемпа стосовно версії, що, судячи з пострілів у голову, вбивства могли бути роботою професійного кілера.
— Можу сказати вам, панове, — відповів він, — що це не було звичайнісіньке пограбування. Це спланований злочин. Гадаю, стрілянина виникла через збройне вторгнення. Не секрет, що Мікі Маккен носив із собою великі суми грошей. Матір, вочевидь, убили першою. Потім дочекалися повернення додому Маккена. Його та дівчину Крістін Гердман підстерегли в гаражі між четвертою і п’ятою тридцять ранку в неділю дванадцятого лютого.
«Наближене до розслідування джерело» повідомило репортерам про чутки, буцімто Маккен заборгував 50 тисяч доларів гравцям із Лас-Веґаса. Інше «анонімне джерело» припускало, що в боротьбу за владу втрутився організований злочинний клан з Цинциннаті-Дейтона, щоб заволодіти клубом «Ельдорадо Мікі».
«Колумбус Сітізен-Джорнел» за 17 лютого 1978 року оприлюднив іншу версію:
«ЛЮБОВНИЙ ТРИКУТНИК:
НОВА ВЕРСІЯ ПОТРІЙНОГО ВБИВСТВА»
Помічники шерифа додали новий напрямок до свого розслідування потрійного вбивства на Далекому Вест-Сайді — любовний трикутник…
Характер убивств і серії подій вказує на жорстокість, зазвичай пов’язану зі злочинами на підставі ревнощів, вважають детективи…
Власне, детективи з Департаменту шерифа розглядали два можливі любовні трикутники. Хоча молода загибла танцівниця Крістін Луїз Гердман кілька місяців прожила з Маккеном, її покинутого чоловіка Джеймса Гердмана сповістили про її смерть, допитали, а потім звільнили. Він не вважався підозрюваним.
До другого любовного трикутника входила асистентка менеджера Маккена, двадцятишестирічна Мері Френсіс Слатцер. Чемп припускав, що Мері через ревнощі до Крістін Гердман могла бути якось причетна до злочину.
Чемп знову й знову викликав Мері Слатцер на допит. І хоч як вона запевняла, що жодного стосунку до цих убивств не має, проте лишалася його головною підозрюваною, доки він не перевірив її алібі — вона була з батьком, додатковим помічником шерифа Бобом Слатцером.
У подальші тижні після потрійного вбивства детективи з Департаменту шерифа допитали сотні контактних осіб та інформаторів: колег, родичів, друзів і знайомих Мікі Маккена, з якими він спілкувався останнім часом, а також усіх відомих завсідників клубу «Ельдорадо Мікі». Мері Слатцер віддала Чемпу записник, у якому Мікі вів облік тих, хто заборгував йому гроші, і тих, хто мав на нього зуб. Чемп доручив Тоні Річу та Стіву Мартіну, а також іншим помічникам перевірити всі імена — але це нікуди не привело. Тоді списки розширили, включивши до них усіх, хто міг мати спеціальну підготовку для скоєння такого професійного вбивства: байкерів, колишніх офіцерів поліції, військових.
Коли справа проти Мері Слатцер розвалилася, Чемп залишився без жодного підозрюваного.
Доки на сцені не з’явилася Клавдія Ілейн Яско.
2
Удосвіта 12 березня 1978 року, рівно за місяць після потрійного вбивства, офіцери Вільям Брінкмен і Джордж Сміт із Департаменту поліції Колумбуса працювали в неробочий час охоронцями нічного клубу «Вестерн Пенкейк Гауз» у північній частині міста.
Брінкмен помітив дуже високу вродливу жінку з довгим темним волоссям, яка увійшла з чоловіком та подругою. Компанія зайняла столик неподалік від полісменів, зробила замовлення, а тоді полісмени почули, що в їхній розмові згадується Мікі Маккен.
Незабаром висока жінка встала й підійшла до них.
Брінкмену здалося, що її зелені очі стурбовані.
— Хочете знати щось про вбивства в Маккена? — спитала вона їх.
Брінкмен усміхнувся.
— Що вам про це відомо?
— Багато, — сказала жінка.
— Ну ж бо, сідайте, — запросив Сміт. — Як вас звати?
— Клавдія Яско, — відповіла вона, сідаючи поряд зі Смітом. — І в мене проблема. Я маю спекатися свого хлопця.
— Ви про того, що прийшов з вами?
— О, ні. Це просто друг. Я кажу про Боббі Новатні, чоловіка, з яким я мешкаю в одній квартирі. Він хоче мене вбити. Не могли б ви допомогти мені виїхати?
— Не думаю, — сказав Сміт. — Хіба що буде скоєно злочин.
— Ви казали щось про вбивства в Маккена? — нагадав Брінкмен.
Клавдія по-дитячому кивнула.
— Я багато про них знаю.
Швидко й чітко відповідаючи на запитання полісменів, вона розповіла їм, що розлучилася й живе під своїм дівочим прізвищем. Сказала, що наразі працює офіціанткою в «Галереї зображень», ресторані на Гай-стрит.
— Мікі Маккен не раз приходив туди, — продовжила вона. — Раніше, коли я працювала в «Латинських кварталах», він побачив, як я танцюю, і запропонував подвоїти платню, якщо я танцюватиму в нього. Та я не стала, бо всі знають, що Мікі перетворює своїх офіціанток і танцівниць на повій.
Брінкмен спробував пригадати те, що читав про місце вбивства.
— Гаразд, Клавдіє, — сказав він, — можете пригадати щось незвичайне в будинку Маккена?
— Наприклад, про його картини?
— Так, — погодився Сміт, — що ви можете про них розповісти?
— Їх познімали зі стін.
— Навіщо ж це зробили? — спитав Брінкмен.
Жінка хитро глянула на нього.
— Ну, про це ви могли б здогадатися.
— Міг би, — погодився Брінкмен, — та краще ви мені розкажіть.
— Щоб пошукати гроші й наркотики, — відповіла вона, — бо багато хто знав, що Мікі ховає всіляке таке за картинами.
Брінкмен не пригадував, щоб у новинах щось було про зняті картини, і намагався вирішити, чи зателефонувати до Департаменту шерифа округу Франклін зараз — о четвертій ранку, — чи зачекати більш пізнього часу й поговорити з детективом, який веде розслідування. Він записав адресу Клавдії Яско.
— Гадаю, найкраще, що ви можете зробити, — порадив Сміт, — це виїхати з вашого житла й не давати своєму хлопцеві нової адреси.
— Що ж, якщо зі мною щось трапиться, хочу, щоб ви пам’ятали: його звати Роберт Реймонд Новатні, а його приятеля — Діно Константін Політіс.
Нетвердим кроком Клавдія повернулася до своїх друзів, пошепотілася з ними кілька секунд, а коли вони встали, щоб піти та оплатити свій сніданок, обернулася й помахала полісменам на прощання.
Хоча потрійне вбивство в Маккена сталося в окрузі Франклін, поза юрисдикцією Департаменту поліції Колумбуса, Брінкмен стежив за ходом справи. Він знав, що кожна новина про гучне вбивство виявляє два типи людей: психічно хворих осіб, яким не терпиться опосередковано пережити збочену насолоду від убивства, вписавши свої імена в газети, та інших, які можуть виявитися вбивцями-наслідувачами.