Мета, яка привела його сюди, хоч і була надприродною, проте не неможливою. Він хотів створити уві сні людину. Створити її в усій детальній повноті, щоб потім прилучити її до реальності. Цей чаклунський задум заповнив усі куточки його душі; якби хтось тепер запитав, як його звуть, або поцікавився якоюсь подробицею з його колишнього життя, він навряд чи зміг би йому щось відповісти. Прибульця влаштовував цей порожній напіврозвалений храм, де дуже рідко хтось міг би його побачити, як і сусідство лісорубів, що взяли на себе обов'язок задовольняти його дуже скромні потреби. Рису та плодів, які йому приносили, було цілком досить, аби підтримувати життя в його тілі, яке присвятило себе єдиній турботі — спати і снити.
Спочатку його сни чужинця були хаотичними, і лише трохи згодом він став бачити в них якийсь зв'язний сенс. Він бачив себе в центрі круглого амфітеатру, що в якийсь спосіб був цим самим спаленим храмом; безліч мовчазних учнів сиділи на лавах; їхні обличчя він бачив на відстані багатьох століть і в зоряній височині, але вони були напрочуд чіткими. Чужинець читав їм лекції з анатомії, космографії, магії: ті обличчя слухали його з тривожною увагою й намагались якось висловити йому своє розуміння, так ніби вгадували важливість цього іспиту, який вирятує одного з них з його стану марної видимості й перенесе його у світ реальної дійсності. Прибулець і у своїх сновидіннях, і тоді, коли не спав, обмірковував відповіді своїх привидів, не дозволяв обманути себе шахраям і вгадував у збентеженні деяких поступове відродження розуму. Він шукав душу, гідну того, щоб прилучитися до світу.
Через дев'ять-десять ночей він зрозумів з певним смутком, що нічого не може сподіватися від тих учнів, які пасивно сприймали його науку, й може покладати якісь надії лише на тих, які іноді ризикували висунути якесь обґрунтоване заперечення. Перші, хоч і гідні любові та прихильного ставлення, ніколи не зможуть піднятися до рівня індивідів, другі спроможні трохи на більше. Якось пополудні (тепер і дні він присвячував сну, а прокидався лише на кілька годин рано-вранці) він назавжди розпустив свою величезну школу привидів і залишився з одним учнем. Це був хлопець мовчазний, сумовитий, іноді впертий і неслухняний, з рисами обличчя, які нагадували риси самого сновидця. Несподіване зникнення односумів анітрохи його не збентежило, а його поступ уже після кількох приватних уроків вразив учителя. А проте наближалася катастрофа. Одного дня прибулець вибрався з трясовини свого сну, побачив надвечірнє сонце, світло якого спочатку сплутав зі світанком, і до нього раптом дійшло, що йому нічого не снилось. Усю цю ніч і весь день він розпачливо боровся з нестерпною ясністю неспання. Він спробував заглибитися в густі хащі, виснажити себе, але тільки в заростях цикути спромігся задрімати на кілька хвилин, і в тому слабкому сні перед ним промайнуло лише кілька швидкоплинних і туманних видінь, з яких він не здобув ніякої користі. Він хотів знову скликати свою аудиторію, та не встиг промовити і кількох напутливих слів, як обличчя учнів розпливлись і стерлися. Його старечі очі майже перестали заплющуватися, постійно тепер наповнені гіркими та пекучими слізьми.